Роман великого українського письменника-романтика "Вершники" присвячений показу боротьби українського народу проти зовнішньої і внутрішньої контрреволюції в роки громадянської війни в Україні.
Твір відкривається новелою "Подвійне коло", яка відразу вводить нас у шквал гарячих подій: "Лютували шаблі, і коні бігали без вершників... рубали по чім попало і топтали конем... і підводили високих степовиків, і летіли їхні голови... Висвистували шаблі". І саме тут з найбільшою силою розкривається трагедія родини Половців, як і трагедія усього роду українського, що потрапляє у смертельне коло війни. У степу під Компанії вкою гарячого літа між синами однієї матері протягом дня точаться криваві бої, і Іван Половець загубив трьох своїх братів — "Одного роду, — сказав Герт, — та не одного з тобою класу".
Розповідь про боротьбу братів Половців переплітається з розповіддю про їх батька Мусія Половця, чорноморського рибалку, який виховував разом з дружиною п'ятеро сирів, прищеплював їм одвічну народну мудрість: тому роду не буде переводу, в котрому браття милуються згоду.
Але сталося так, що сини пішли різними шляхами, сприйняли різні ідеї та погляди і опинилися у ворожих таборах. Андрій став офіцером царської армії, Оверко пішов служити до Петлюри, Панас подався у махновці, а Іван очолив загін червоних кіннотників.
І от рідні брати в смертній битві один з одним на максимально стиснутому п'ятачку південного степу.
Спершу у кривавому двобої сходяться загін петлюрівців на чолі з Оверком Половцем і загін денікінців під командуванням його брата Андрія. Петлюрівці перемагають. Оверко вбиває Андрія: "...і поточився Андрій, і заревли переможці, і дмухнув з південного заходу майстро, і стояли нерухомо вежі степового неба". Та ось здійнявся в степу смерч, примчав махновський загін Панаса Половця, і тепер уже гине Оверко від руки свого брата-анархіста: "Оверко не зводив очей і не бачив своєї смерті, вона вилетіла з Панасового маузера...". Над закривав леним степом пролив дощ, і ось здалеку замайорів червоний прапор загону Івана Половця. Переможений Панас сам накладає на себе руки. Наймолодшого брата Сашка, також анархіста, червоноармієць Іван милує і відпускає: "Бісової душі вилупок", — промимрив Іван та взяв Сашка за чуба , що виглядав з-під шапки по махновському звичаю, став скубти, як траву, а Гердт посміхнувся".
Отже, закономірно, що в цій боротьбі перемагає "правда бідних", у яку так вірив письменник. Своїм романом Юрій Яновський наштовхує на думку про зв'язок між революцією, бездушним братовбивством в роки громадянської війни і масовим нищенням українців у 20-30-х роках. Автор роману підводить нас до висновку не повторювати помилок історії, не допускати найбільшого лиха — війни та братовбивства.