Мелодія першого кохання
(за новелою Гр. Тютюнника "Зав'язь")
Новела Гр. Тютюнника "Зав'язь" розкриває перед нами дивовижний світ зародження кохання. Початок цього найпрекраснішого почуття людини порівнюється із чудом зав'язі на рослинах під час весняного пробудження. І тому ми серцем погоджуємося із символічною назвою твору, бо перше кохання, його початок і є тією "зав'яззю", про яку йдеться у весняній картині природи: "Листя в садках ще тільки проклюнулося, тому в гіллі рясно миготять дрібні, мов роса, прозеленуваті крапельки: то зав'язь".
Мудрий дід Лаврін попереджує недосвідченого онука: ота Соня — то "...дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять!" Він застерігає, що коли Микола візьме собі за жінку оту прояву, то кислички йому не лише "снитимуться, а й привидяться". Це дідове застереження парубок згадує, коли дівчина підмовляє його подивитися на сніг у глибокому проваллі. Там він потрапляє у халепу і бачить, як сердиться Соня. Та раптом Микола відчуває, що ця дівчина з перцем йому подобається.
Після довгих вагань, він уперше наважується її поцілувати і робить це так незграбно, що поцілунок у темряві дістається холодній хустці.
"— Навіщо ж ти... аж за вухо, дурненький... — видихає Соня і сміється якось покірно і лагідно".
І ми відчуваємо, що це тепло зародження кохання між Миколою і Сонею торкається і нашого серця, як зігріває теплом сонечко навесні. Жагуче, п'янке пробудження природи суголосне спалахові почуттів юних героїв Тютюнника.
Повертаючись до коханої, Микола застає у саду свого діда, який окурює дерева: "Ану, лишень, парубче, помагай окурювати садок, бо пропаде к лихій годині зав'язь". У цих мудрих словах — думка-застереження: треба зберігати і захищати все те добре, що народжується і у природі, і у душі.