Дід Лаврін питає онука, куди це він налагодився, і підсміюється, ніби й справді щось про нього знає. А що тут такого, що хлопець нову сорочку надів і волосся на голові прислинив,— може, він на збори йде?
У хаті потемніло так, що й по кутках цвілі не видно. Картопля біліє — попускала паростки, в землю проситься.
Пора хлопцеві вирушати.
Бере пляшечку одеколону, поливає носовик, а дід сміється. В'їдливий страх! І Миколка (так звуть хлопця) знає чого...
Дід Лаврін питає онука, куди це той налагодився, і підсміюється, ніби її справді щось про нього знає. А що тут такого, що хлопець нову сорочку надів і волосся на голові прислинив, — може, він на збори готується.
У хаті потемніло, не видно й цвілі по кутках. Картопля паростками біліє — у землю проситься.
Хлопець бере одеколон, поливає носовик, а дід сміється. Що за в'їдливий! І Миколка знає чого.
Раніше) коли вечір настане, дід і починає розказувати, як їм у австрійському полоні жилося...
Микола кудись ретельно збирається: одяг нову сорочку, наслинив чуба. Дід підсміюється з нього, але хлопець здогадується, ще старий жалкує за тими вечорами, коли розповідав онукові про життя в австрійському полоні та про щось інше цікаве.
Тепер же Микола дорослий і в сутінках вирушає гуляти. Дід ще встигає крикнути услід, що настраждається хлопець, якщо жениться "на тій прояві". Та онук не зважає. Там десь, за садками, біля провалля чекає його Соня...