Мабуть, немає такої людини на землі, яка б хоч інколи не милувалася явищами природи. А хіба може обійти тему природи справжній поет? Звісно, ні!
Вірші Володимира Сосюри чудово передають настрій людини, яка не просто спостерігає за природою, а захоплюється нею.
Зима у автора — це не звичайний білий сніг за вікном, а чудовий "білий кінь", який "б'є об землю копитами". Читаючи рядочки, в яких зображується завірюха, не відчуваєш зимового холоду, а уявляєш казковий персонаж:
І, неначе моря хвилі,
сніг, і сніг, і сніг...
Чеше вітер коси білі,
розплітає їх...
Володимир Сосюра майстерно зображує не тільки зиму. Мені здається, що весна була улюбленою його порою року:
Люблю весну, та хто її не любить,
коли життя цвіте, як пишний сад.
Якою ж постає весна в уяві поета? У вигляді квітів, які "шлють солодкий аромат", у вигляді солов'я, який "рида од щастя", у вигляді сонечка, яке "заглядає під повіки у тишині задуманих алей..." Навіть не варто перераховувати всі весняні образи, які змальовує автор. Достатньо підкреслити, що слово "люблю" В. Сосюра вживає у кожній строфі. Це свідчить про надзвичайні почуття поета, викликані весною. Але переймається цим весняним настроєм не тільки поет, а, мабуть, кожна людина:
Люблю весну, та хто її не любить
на цій чудесній, радісній землі!"