Трагедія переселення галицьких селян до Канади (за новелою В. Стефаника "Камінний хрест") (2 варіант)

Пояснюючи постійну тематичну зацікавленість своєї творчості, В. Стефаник одного разу сказав: "...Я свою душу пустив у душу народу, і там я почорнів з розпуки". Саме тому картини соціальної дійсності у новелах письменника настільки виразні.

Трагізм і правдивість ситуації постає у новелі "Камінний хрест", яка зображує від'їзд до Канади сім'ї Івана Дідуха. Чому він змушений емігрувати? З тієї ж причини, що й сотні інших безземельних селян. Щоправда, у Дідуха таки був клаптик землі на незручному пагорбі. "Весь вік збув на тім горбі", — говорить автор про героя. Часом, жаліючи коня, на собі вносив на піщаний пагорб перегній, аби тільки вродило на тій землі бодай щось. Там, на тім пагорбі, його й перегнуло від тяжкої роботи, так і ходив зігнувшись, але зробив-таки той піщаний пагорб родючим, заслуживши прізвисько Переломаний. Але люди його поважали як людину працьовиту, і про це вони говорять Іванові на прощання: "Були —сте порєдний чоловік, не лізли —сте натарпом на пікою... чужого зеренця не порунтоял". Земля, полита потом, тяжкою працею піднята, на жаль, не може прогодувати велику родину. В. Стефаник розповідає скупими словами у короткому жанрі новели про болючі проблеми сучасної йому дійсності: бідність, безземелля, соціальну незахищеність галицького селянина, часом голод і безнадію. Саме такі думки покликали до життя страшний, експресивно виразний сюжет новели "Новина". Гриць Летючий як міг бився за життя. Поки жива була його дружина, ще якось виходило, а після того, як вона, знесилена тяжкою працею, пішла з життя, залишивши двох дівчаток, стало зовсім погано. Як він виживав у ті два роки, знали найближчі сусіди, то казали, що він і топив у хаті не часто, бо нічим було. Та й їсти нічого було: "їли хліб на печі, і дивитися ,на них було страшно і жаль". Сам би ще терпів, але несила було дивитися на муки дочок. Отоді й зважився на страшний злочин: кинув у річку молодшеньку дочку — не зі зла, а щоб не мучити голодом. І сам пішов здаватися до жандармів, щоб прийняти смерть. Страшна безвихідь у його вчинку. А що серце його не зачерствіло, про те свідчать настанови старшій дочці, як їй вижити. Любов батьківська не покидала його серця, але він не міг врятувати їх від голодної смерті, бо не міг покинути їх та й піти на заробітки. Так само виразно змальовує В. Стефаник трагічність існування бідного селянина.

Демократична загостреність ситуацій, описаних Стефаником, покликана звернути увагу на соціальне становище селянина, змушеного самотужки шукати виходу зі страшних злиднів, голоду й безнадії.