Філософські роздуми Григорія Сковороди про людське щастя (6 варіант)

Шкільний твір

Є діла, які не меркнуть,

Є слава, яка не в'яне,

Є люди, які втілюють у собі

Цілий світ розуму і добра...

(Народна мудрість)

Саме такою людиною був, на мою думку, Григорій Савович Сковорода. То хто ж він? Філософ і поет, співак і музикант, байкар і педагог. Свій світогляд, стиль і спосіб мислення ця дивовижна людина відобразила у творах. Тут відчувається культура українського народу, що розвивалася і збагачувалася упродовж віків. Роздуми мислителя зосереджувались навколо проблем людини, пошуків "спорідненої праці" — як умови життєвого успіху та внутрішньої злагоди, морального вдосконалення, свободи й незалежності.

Основною категорією етики Сковороди є щастя. Філософ був переконаний, що його етичне вчення не тільки розшифровує це поняття, але й вказує людині практичний шлях до нього. Темі людського щастя присвячена значна частина збірки "Басни Харьковскіє" і цикл діалогів, написаних у першій половині 70-х років, а саме: "Разговор п'яти путников об истинном счастии в жизни", "Кольцо" тощо.

Мислитель вважав філософське осягнення світу основною метою і змістом нашого життя. І найважливіші помічники в цьому — дух, думка, серце: "Коли дух в людини веселий, думки спокійні, серце мирне, то все довкола світле, щасливе, блаженне. Ось таке людське життя і є живою філософією".

Питання, про щастя людини і шляхи його досягнення лягли в основу трактату Сковороди "Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру". Щастя людини, за автором, — у праці. Письменник славив її як джерело достатку, радості й задоволення. Автор підкреслював, що будь-яка праця принесе щастя, якщо вона відповідає здібностям і нахилам людини настільки, щоб можна було любити її, вкладати в неї душу. Цю ж думку філософ утверджує в байці "Бджола і Шершень": бджоли збирають мед, бо вони "для цього народжені", для них сам процес збирання меду незрівнянно більша радість, ніж його споживання. Шершень збагнути цього не може, він — "пан-порадник", "великий дурень" — вважає Бджолу немудрою, тому що плоди її праці споживають люди. Наприкінці Сковорода розкриває алегорію байки: "Бджола — се символ мудрої людини, яка у природному ділі трудиться. Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого". Отже, праця повинна стати для людини природною потребою, "найсолодшою поживою". Тільки тоді життя матиме зміст і красу.

Щастя людини, зауважував мислитель, — у ній самій. Воно не в якихось почестях, а в задоволенні найнеобхідніших потреб. Григорій Сковорода пристрасно обстоював право людини на звичайне людське щастя, вчив шукати його не за морем, а вдома, у буденному житті та щоденній праці. Яким парадоксальним і разом з тим актуальним стало це для нас останнім часом, коли в пошуках щастя погляди багатьох моїх співвітчизників спрямовані саме за моря...

Абсолютно логічною для філософської системи Сковороди є байдужість до розкошів, до ненаситного, самодостатнього збагачення. Мислитель вважав, що гонитва за ним сама по собі є злом і породжує зло. В усі часи (і наш не виняток) знайшлося б чимало охочих із цим посперечатися. Але в будь-якому випадку незаперечним залишиться одне: ідеалами видатного українського філософа були багатство духу, чистота серця, душевний спокій, — загалом, цільна і не розбещена "мерзотами світу" Людина.

Інші варіанти цього твору:

загрузка...