До образу жінки зверталася більшість письменників, як класиків, так і сучасних. А якщо говорити про українську жінку, то це не просто особистість, це явище у світовій історії. Бо жінка разом з уособленням ніжності, доброти, лагідності містить в собі надзвичайну мужність, сміливість, стійкість і витривалість.
В історії України було чимало періодів, коли жінки разом із чоловіками ставали на захист рідної землі від загарбників, відновлювали зруйноване війнами господарство. У найтрагічніші часи історії жінки заміняли чоловіків у найскладніших ситуаціях.
Героїня оповідання Юрія Мушкетика "Суд" не позначена особливою доблестю і подвигами. Вона звичайна селянка. Її доля схожа з долею багатьох її сучасниць. Але, як і кожна людина на землі, вона неповторна, індивідуальна. Вона — особистість.
Здається, що від самого народження Ганна Розсоха була приречена на бідування. Злидні селянської родини супроводжували її змалку. Після загибелі чоловіка у Першу світову війну мати залишилась із трьома дочками у старій поваленій хатині. Тому обійстя чоловіка Омелька Розсохи здалося Ганні просто розкішним. І вона, господиня, знаходила час і натхнення, щоб зробити його ще кращим. Ганна любила все красиве: "Здавалося б, звідки взятися тій красі в завжди зніченій нестатками душі! А от же жило там щось таке, що підмальовувало світ, заселяло його всім добрим і чистим".
Колгоспна праця виснажувала, але Ганна знаходила час і поратися біля печі, і порядкувати на городі, при цьому не забуваючи посіяти квітів, побілити хату зовні і прибрати всередині. Ганна любила затишок і створювала його у своїй оселі. І це тоді, коли повністю віддавалась роботі, "довгий час була ланковою, а колгоспна робота — суспіль прориви". Але скрізь, вдома і на роботі, Ганну супроводжувала пісня. Вона просто не могла жити без пісні, наче то була часточка її душі. Перехожі, слухаючи її спів, не раз зупинялись: "З твоїм, Ганно, голосом у тіятрі співати".
Пісню, мрію, родинний затишок розбила війна, відібравши в неї двох синів і чоловіка. А ось віру в життя відібрали люди. Власне, не можна назвати людьми ні Рукавицю, ні Шила. Це хижаки, не здатні ні на які людські прояви, типові представники доби беззаконня.
- "Суд" (повний текст)
- "Суд" (скорочено)
- Як сім'я Ганни пережила голодомор 1933 року? (та інші запитання)
Важко усвідомити, що купка негідників тримала в остраху все село, грабувала колгоспників, зводила наклепи на безневинних.
Але Ганна і в сутичці з ними знайшла в собі сили відстоювати свої права. Знайшла сили, але не знайшла підтримки ні з боку селян (після наклепу на Грицька сусіди заходили до Ганни потайки), ні з боку влади (військкомат не втручався у колгоспні справи, і здирники мали лише стягнення). До того ж, представники закону навіть допомагали коїти беззаконня: коли в Ганни відбирали підсвинка, то фінінспекторові допомагав міліціонер.
Горе може зламати навіть найміцнішу людину. "Відтоді настало запустіння у Ганниній душі і на подвір'ї — також. Колишнє веселе обійстя Розсох постаріло і заснувалося лободою та густим смутком. Журно ронили до землі віття верби, тополі світилися проти місяця похоронними свічами, похоронно цвіли вишні".
Таким журним і безбарвним стало для Ганни життя. Адже всі воєнні роки вона жила вірою в повернення своєї сім'ї. Лагідна і ніжна мати, Ганна ніколи не ділила дітей на своїх і чужих. Пасинок Данило був для неї такою ж дитиною, як і власні сини. Вона берегла його одяг разом з одягом чоловіка й інших дітей. Дізнавшись про загибель пасинка, "вона вірила, що вони повернуться, навіть Данила не ховала в душі та пам'яті", для своїх воїнів берегла корову, годувала підсвинка.
Повернення з фронту останнього сина, Грицька, повернуло її до життя. Мати знову почала жити вірою. Тепер Ганна вірила, що Грицько вивчиться і забере її до себе в місто.
Суд над Ганною, звинувачення її у неробстві, сором, який пережила найчистіша жінка-трудівниця — все це стало причиною її смерті. Але вирок, винесений Ганні, звучить у Юрія Мушкетика як вирок усій системі, яка не шанувала людину праці, що створювала добробут цілої держави.