Ось і розпочалося третє тисячоліття. Безперечно, час, що минув, був для когось щасливий, а для когось страшний і бурхливий. Що ж на нас чекає там, попереду? Такі ж нещастя чи, може, омріяне віками щасливе мирне життя?
На ці питання, безперечно, відповісти важко та навіть неможливо. Одне можна сказати із впевненістю, що все залежатиме, як завжди, від людини. Якими прийдуть люди у майбутнє — таким воно і буде. Що зробить людина для суспільства — те вона й отримає від нього.
Були часи у XX столітті, коли сотні тисяч людей гинули за ідеї. Але були й часи, коли сотні залишали свою Батьківщину напризволяще, зраджували її та своїх побратимів. Хоча... чому були? Ще і сьогодні дехто шукає кращого життя за межами своєї держави, вони їдуть за кордон, залишаючи своїх близьких, рідних, могили своїх предків.
Але завжди були люди, що палко боролися за щастя своєї Батьківщини, боролися не лише зі зброєю у руках, але і з пером та чорнилом. Серед таких людей виділяється постать відомого драматурга XX століття 1. Кочерги. Це він, повертаючись з евакуації, був свідком тих руїн і згарищ, які залишили фашистські загарбники. Це він, почувши з перших уст про бідування людей та злочинства німців, про мужність і відвагу солдатів нашої землі, вирішує написати свою історичну драматичну поему "Ярослав Мудрий". Бачачи сучасне і згадуючи минуле, письменник стверджує проблему миру як найвищу людську цінність, запоруку процвітання держави і народу. Тому, коли читаєш поему і бачиш в ній людей, готових віддати все заради рідної землі, тобі стає тепліше на душі.
Саме такою людиною зображує І. Кочерга князя Ярослава Мудрого. Великий правитель втілює у собі моральні цінності, ідеали наших предків. Князь відзначається великим благородством душі та щирістю, мудрістю та здатністю до самопожертви в ім'я народу, але поряд з цим і лукавством, і хитрістю, а іноді навіть невдячністю.
Та все ж таки ця людина приваблює нас до себе відвертістю, любов'ю до землі, на якій вона народилася, до людей, які живуть поруч:
Мені не треба пишних тих казок,
Що предків нам шукають десь за морем,
Народ мій тут, на рідних цих просторах...
Для свого народу князь здатний зробити все, аби бачити його вільним, аби на його землі панували мир і правда:
Мир і труд — це благо основне.
Тому, хто руську правду поважає,
Завжди у нас і шана, і хвала.
Та для того, щоб наблизити щасливу годину, вважає Ярослав, кожен повинен докласти зусиль. Тільки тоді, коли людина перестане ставити свої власні інтереси над загальнолюдськими, настане "благодать":
Мудрий лад
Не насадити кроткими руками,
Немов троянд і лілій пишний сад.
Як дикий ліс мотиками, роками
Державне поле треба корчувать,
Щоб виросла на ньому благодать.
Із тією ж метою Ярослав Мудрий, не жаліючи себе, боронить кордони Київської Русі. Але водночас пам'ятає, що перемога далася йому ціною сил простого люду. Тому на їх честь він зводить храм:
Там, на полі бою, де я сьогодні ворога побив,
Я дивний храм воздвигну.
Заради миру і праці князь створює справедливі закони. Він змушує людей жити за законом, але і сам не відходить від них:
Прославлений за це навіки ти,
Що мудрий суд і громадянське право
Ти записав у книзі Ярослава
І "Руську правду" людям дарував,
Щоб мир і труд в народі панував.
Та ми бачимо Ярослава Мудрого і зовсім іншим:
Корисних книг замало ще у нас
І добрій книзі більше я радію,
Ніж золоту в коморі. А проте
І по книжках казок багато різних,
Яких в житті, напевно, не знайти...
З метою возвеличення Київської держави Ярослав будує церкви, нові будинки,
вчить талановиту молодь мистецтва. Він каже:
...Я б хотів міста і храми строїть,
Кохатися в премудрості й красі...
Таким же щирим, поважним, розумним є Микита. Це він хоче помститися Ярославу за всі кривди, що той заподіяв Новгороду. Його запеклість вражає. Але розум Микити глибший за почуття. Він розуміє, що Ярослава усі поважають за його мирні діяння.
Але чи варто мстити Ярославу,
Коли тепер будує він державу
І Новгород міцніє разом з ним!
Микита поважає людей з чистим серцем, захоплюється мистецтвом, навколишньою красою:
Бо дивний світ, що бачила ти в чаші,
І є, княжна, мистецтва дивний світ —
Краси й добра нехибний заповіт.
Микита гине в бою, як справжній патріот.
Віддати себе заради інших ладен і Журейко. Це він, ризикуючи своїм життям, рятує Ярослава, хоч той повівся з хлопцем несправедливо. Але в той самий час цей хлопець лагідний, щирий душею у коханні до Милуші.
Справді, славні наші предки. Кожен з них поважав чисте і прекрасне, шанував людей. Моральні цінності для них були вище від матеріальних. І якщо для нас, сьогоднішніх людей, моральні цінності будуть такими самими, то, я впевнена, життя у майбутньому буде сонячним і прекрасним, і житимемо ми у мирі та щасті. Треба прагнути, щоб найдорожчим для нас стали щирість, вірність, любов до людей, до Батьківщини і щоб кожен з нас пам'ятав, що:
...В житті ясніше всіх скарбів
Людини честь і мужа вірність сяє.