"Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського — дума про добро і зло, любов і ненависть

Людську любов, і радості, і жалі,

І совість, що губилась на землі, —

У серце взяв, у світ поніс з собою.

А. Малишко. "Коцюбинський"

Любов звеличує, надихає, примножує красу всього живого на землі. Від неї розквітає навесні природа, вона "водить сонце і світила". Де любов, там добро. А разом вони несуть прекрасне, роблять світ казковим, людину в ньому — щасливою. На крилах кохання вона сягає неба, дістається до місяця і зірок. Та, на жаль, життя мережиться не лише "червоними", а й "чорними нитками". Доля не тільки чарівно усміхається, а й нещадно, жорстоко б'є, влучаючи в саме серце. Зло і ненависть здатні принизити, розтоптати, знищити усе те, що створили любов і щастя. Одвічною темою мистецтва є проблема боротьби світла і темряви, добра і зла, любові і ненависті.

Великий гуманіст і правдолюб Михайло Коцюбинський залишив нам неоціненну художню спадщину — сповнені світлих ідей, мистецьки неперевершені твори. Читаючи твори Коцюбинського, ми відчуваємо щедрість його серця, захоплюємось глибиною думки і поетичністю художніх образів.

Прекрасною піснею про кохання називають повість "Тіні забутих предків". Головне в сюжеті твору — короткочасне, як весна, щастя і трагедія Івана й Марічки, українських Ромео і Джульетта.

Іван і Марічка — це справжні діти природи, яку вони сприймають як живу істоту, чарівну і загадкову. Обоє вони щедро обдаровані люди, їм властиве тонке відчуття стобарвної і стозвукової природи, щирість сердець і доброта, любов до пісні і музики, здатність самим творити веселі і сумні співаночки. З дитячої дружби маленьких пастушків, у пору юності Івана й Марічки розквітло їх ніжне і глибоке кохання, яке спалахнуло, як блискавка, і трагічно обірвалося.

Тема повісті розкривається через зображення формування характеру, життя і смерті Івана. З раннього дитинства хлопець виявив незвичайну спостережливість, замислювався над життям, часто дивився перед собою, а бачив "якесь далеке і невідоме". "Коли Іванові минуло сім літ, він вже дивився на світ інакше. Він знав вже багато". Саме через уявлення Івана-дитини й Івана-юнака, а також Марічки, пастуха Миколи, Палатки письменник розкриває світогляд, повір'я, легенди, уявлення гуцулів про різні злі сили: Арідника (злий дух), лісовиків, мавок, русалок, веселого чорта Чугайстра, про "всякі злі духи", які "заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина, щоб зробити шкоду".

Надприродною силою володіли й деякі люди — баба Хима, мольфар Юра.

Іван сприймав світ як казку, повну чудес, цікаву, таємничу і страшну. Іван — юнак був стрункий, як смерека, міцний і вродливий леґінь. Природа навчила його грати на флоярі, передавати мелодією свою любов до Марічки. Через співаночки Марічки він зрозумів її поетичну і добру душу. Тяжко переживає Іван розлуку з Марічкою, коли був змушений піти в найми на полонину, і особливо — її загибель під час повені.

Смерть коханої погнала його з рідного краю. Та любов до землі, до господарства надає чоловікові сили. Через шість років він повертається додому та одружується. Палагна була з багатого роду, але щастя йому не принесла. Іван "не був жадний до багатства". У мріях він бачив Марічку, часто чув її голос.

Легковажна поведінка Палати, яка завела собі "любаска", довершила трагедію серця Івана. До нього уві сні і наяву приходить Марічка. Велика туга за щасливим минулим, душевний протест проти безрадісного животіння приводять Івана до передчасної смерті. Ми звикли, що в казках любов торжествує, добро перемагає, але життя безжальне, тому іноді зло та ненависть беруть верх.

Ідея повісті "Тіні забутих предків" — гімн природі, чистоті людських взаємин і почуттів, засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами.