"Боюсь, хвилююсь, але пишу", — признавався М. Коцюбинський, працюючи над повістю "Тіні забутих предків". "Хвилююся, але читаю", — хочеться відповісти в унісон митцеві.
Читаєш і поринаєш у світ казки, з якої так і віє ароматом Карпат, у якій переплітаються народні повір'я, легенди, казкові образи та побут гуцулів, їх думки, помисли, вірування.
Коротке, як спалах, ніжне, як весна, вкрите вічною таїною, вірне й незрадливе кохання відкрила нам повість-казка М. Коцюбинського.
Гімном коханню можна назвати "Тіні забутих предків". Марічка й Іван... З першої їх зустрічі, з перших слів читач розуміє, що почуття їх не має майбутнього, відчуває трагізм їх любові. Адже роди Палійчуків та Гутенюків завжди ворогували. Та ця ненависть не торкнулася юних сердець. На противагу ворожнечі давніх родин народилося кохання їхніх дітей.
Перша зустріч Марічки та Івана починається з конфлікту— бійки. Хлопець хотів показати дівчинці свою зневагу, ворожість до роду, з якого вона походила, адже так здавна робили дорослі. Але своєю лагідністю, щирістю Марічка змогла відвернути войовничість хлопця. Уже невдовзі вони сиділи рядочком, як кращі друзі, а погляд її чорних глибоких очей м'яко поринав у Іванове серце.
З того часу вони вже були нерозлучні. Діти природи, Іван та Марічка у своїх поглядах на світ, у своєму коханні цілком віддані душевним пориванням: "Все було так просто, природно, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їй серця". Їхнє кохання, високе, чисте, бере початок десь тут, на землі, на лоні чарівної природи, серед предковічних гір, де блукають тіні забутих предків, сягає вершин найвищих смерічок, лине аж у небеса. Почуття закоханих сплітаються в чарівну пісню, яку Іван виграє на флоярі, а Марічка виспівує. Ця пісня дихає казковими образами диких гір і засіває гори своєю чарівною мелодією.
- "Тіні забутих предків" (повний текст)
- "Тіні забутих предків" (скорочено)
- "Тіні забутих предків" (аналіз)
- Як працював Коцюбинський над назвою повісті? (та інші запитання)
Недовгим було кохання двох юних сердець, не судилося їм бути у парі. Марічка загинула під час повені. Іван серцем сприйняв біду. Йому вчувається її ніжний поклик: "Іва-а!..". Він поспішає з полонини у село, але кохана вже мертва. Не зміг Іван забути Марічки, не притупився біль за втраченим коханням з роками, не змогла замінити Марічки Палатна, дружина Івана.
Час від часу туга за коханою вибиває його зі звичайного ритму життя. Із верховіть смерічок злітає до нього давно чутий голос. Марічка кличе його, він відчуває її присутність. "Поклик кохання і муки" породжує в його душі ілюзії, фантастичні образи і призводить до того, що Іван у якомусь напівсні мчить крутоярами за своєю уявною судженою — аж поки не зривається в безодню.
Кохання Марічки та Івана, цих українських Ромео та Джульєтти, виявилося більшим і сильнішим за життя.
Любов і ненависть, добро і зло йдуть поруч упродовж усієї повісті. То й не дивно. Адже в уявленні гуцулів саме дві сили брали участь у створенні світу: Бог і сатана (арідник).
Тож гуцули бачили божественне у природі, поклонялись сонцеві, вогню, вслухались у мелодію синіх гір, любили все живе. Боролися зі злими силами, "задобрювали" їх у Святий вечір, щоб життя було щасливим, багатим.
Сумно завершується твір. Проте всепереможними залишаються сили добра і любові. Загадкова посмішка на вустах мертвого Івана ще раз запевняє нас, що смерть не може здолати людину, душа якої осяяна високим почуттям.