"Intermezzo" М. Коцюбинського критики називають ліричним оповіданням. І це дуже влучна і справедлива характеристика. Адже у цьому творі письменник розкрив свою душу, висловив думки, почуття, які мучили його — свідка революційних і післяреволюційних подій 1905—1908 років. Жанр новели найбільше підходить для вираження найзаповітнішого, найболючішого.
Твір побудований як лірична сповідь автора, який страшенно втомився від жорстокого світу зла. Щодня йому доводиться зустрічатися з типовими для часів реакції явищами: катуванням і розстрілом колишніх учасників повстання, засланням, ув'язненням, поліційним наглядом. Як відомо, М. Коцюбинський працював у статистичному бюро, усі дані про суспільні явища проходили через нього. Чи могло чуйне серце письменника спокійно реагувати на факти насильства над людиною, приниження і знущання з неї! М. Коцюбинський спробував хоч на деякий час покинути бездушне "залізне" місто і втекти подалі від нього, де є тільки природа з її величністю і спокоєм.
Цей автобіографічний факт і став поштовхом до написання новели. Весь її сюжет — це монолог автора, який шукає душевного відпочинку, заспокійливої гармонії людини і світу. Але ж справа в тому, що подібної мети не можна досягти. Конфлікт між прагненням перерви — "intermezzo" — і реальністю робить новелу напруженою, хвилюючою. Реальність, яка не дає авторові забутися, — це він сам з його громадянським сумлінням, відданістю народові, чиї болі і страждання ні на хвилю не залишають письменника.
- "Intermezzo" (повний текст)
- "Intermezzo" (скорочено)
- "Intermezzo" (аналіз)
- Наведіть приклади художніх образів, якими письменник пов'язує всі частини новели (та інші запитання)
Ось ліричний герой вирвався нарешті із залізних обіймів міста і вже насолоджується красою степу, лісу. Чарівні пейзажі приваблюють зоровими і слуховими образами. М. Коцюбинський як справжній художник слова дає нам відчути "шовк колосистої хвилі" і тепло літнього вітру, побачити "блакитні річки льону" і "зелений серпанок" ячмінних вусиків... А яка чудова пісня лилася з неба на землю — жайворонкова "симфонія поля"! Здавалося б, де ще відпочити письменнику, де набратися сил і натхнення для творчості, як не тут, серед нив і лісів?
Та знову виникають у пам'яті люди — "вороги й друзі, близькі і сторонні". Це ж вони бентежили душу автора, голосно або мовчки благали про допомогу. Враження від природи не викреслюють згадки про Людське горе, від якого неможливо сховатися. Нарешті з'являється єдиний реальний образ — вже не уявний — селянина, який наближає розв'язку конфлікту. Письменник переконується, що його "intermezzo" — примарна мрія втекти від суспільства. Він — митець і громадянин, отже, залишатися осторонь людських проблем не може. Його місце — серед нужденних і скривджених, серед тих, хто потребує чесного й сердечного слова письменника-захисника, письменника-пророка.
Як бачимо, "Intermezzo" повністю відповідає вимогам жанру новели: у творі мінімум дійових осіб, конфлікт перенесений у душу ліричного героя, автор фіксує найтонші його переживання і переконує в правильності його остаточного вибору — повернення до міста, до людей.
Новела М. Коцюбинського дуже суб'єктивна і водночас високоідейна, бо в ній розв'язується проблема місця справжнього митця-громадянина в суспільстві. Саме таке поєднання найтоншої лірики і значущої ідеї зробило "Intermezzo" видатним явищем у жанрі української новели.