"Intermezzo" — вершина майстерності М. Коцюбинського у жанрі новели (1 варіант)

"Intermezzo" — один з найдивовижніших творів української літератури, він виділяється з усього раніше написаного, привертає увагу читачів та дослідників своєю особливістю, оригінальністю. Відразу важко визначити не те що жанр твору, а літературний рід, до якого його можна віднести. Твір написаний прозою, містить багато описів, дуже мало діалогів та полілогів і, здається, його можна віднести до епічного роду, назвати новелою, тим більше, що цей жанр був у Коцюбинського найулюбленішим. Тоді чому ж на самому початку твору автор дає перелік дійових осіб, як у справжній драмі? Хоча ці дійові особи дуже вже незвичайні: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Залізна рука города, Людське горе. І це не персоніфіковані персонажі, у них немає реплік, проте для героя вони дуже важливі.

Прочитавши твір, легко помітити, що він має всі ознаки ліричного роду: відсутній сюжет, увага зосереджена на почуттях героя, якого можна назвати ліричним, бо він виписаний не в якихось конкретних обставинах, подіях, для автора важливіше відобразити його духовне життя, простежити, як змінюються його почуття і настрої на лоні природи, як відроджуються втрачені сили, як міцніє його рішучість. Отож, можна сказати, що однією з головних особливостей цього твору є те, що написаний він на межі трьох літературних родів — епосу, лірики та драми, а тому й жанр його чітко визначити важко. Одні дослідники називають цей твір новелою, інші — поемою в прозі. На мою думку, однією з причин такої жанрової розмитості може бути захоплення Коцюбинського імпресіонізмом, для якого загалом була притаманна розмитість, натяк, зосередженість не на формі, а на змісті, розкритті внутрішнього світу почуттів героїв.

З цієї точки зору "Intermezzo" можна назвати вершиною українського імпресіонізму, бо предмет зображення тут — людська душа, боротьба двох "я" в одній людині, і цьому підкоряється все інше. Маємо у творі так звану "настроєву композицію", коли саме від почуттів, емоційного стану героя залежить, як саме відображається навколишній світ.

Привернув мою увагу і образ природи в новелі, бо саме природу: сонце, жайворонків, ниви у червні — наділяє автор силою зцілення хворої душі, вона — джерело натхнення і щедрості: "Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини — одна зелена, друга блакитна — й замкнули у собі сонце, немов перлину. А я там ходжу і шукаю спокою". Природу автор протиставляє місту з його залізною рукою, яке випиває всі сили ліричного героя, бо саме в місті кояться страшні речі. Як відомо, новела була написана в часи жорстокої реакції: сотні людей були розстріляні чи повішені. Образи загиблих переслідують ліричного героя, не дають йому спокою, адже він знає, що повинен боротися, повинен відстоювати правду, та вже не має на це сил. Природа повертає його до життя, наповнює енергією та рішучістю. Кульмінаційним моментом, на мою думку, є зустріч з селянином, нове зіткнення з людським горем. Це своєрідне випробування для ліричного героя, і він вже не Ховається від страшних слів, а, навпаки, слухає уважно, боїться перервати селянина — герой вже готовий повернутися до міста, готовий до боротьби.

Про новелу "Intermezzo" сказано та написано багато, а це означає, що це дійсно непересічний твір. Коцюбинський зміг поєднати і надзвичайну ліричність, і заклик до боротьби, письменник не вдавався до гучних лозунгів, а лише розкривши душу однієї людини, показав весь жах політичної ситуації початку XX століття. І, я гадаю, що саме така манера письма має більший вплив на читача, ніж постійний заклик та нав'язування своєї думки.