Головні образи п'єси "Наталка Полтавка"

У п'єсі "Наталка Полтавка" І. Котляревський змальовує життя українського селянства повно і багатогранно. Проте зауважимо, що для-цього він обрав сюжет, у якому діє зовсім небагато персонажів. Але майстерне поєднання цікавого сюжету, актуальних проблем морально-етичного та психологічного характеру і прекрасних яскравих постатей головних дійових осіб роблять драму довершеним зразком української драматургії, однією з "перших ластівок" поступу українського театрального мистецтва.

Поруч із головним образом Наталки у творі діють мати Наталки Горпина Терпилиха, Петро, Микола, возний Тетерваковський та виборний Макогоненко. Якими ж постають перед нами ці дійові особи? Яким чином драматург досягає яскравості цих образів, робить їх живими та індивідуальними?

Петро постає перед нами людиною надзвичайно благородною. Він щиро покохав Наталку, він готовий до дій для подолання перешкод на шляху до їхнього щастя: він іде на заробітки, аби забезпечити майбутнє подружнє життя. Від'їжджаючи, він не сумнівається у вірності Наталки чи у своїх намірах, оскільки серцем відчуває всю силу того душевного зв'язку та кохання, яке загорілося між ними. Повернувшись і дізнавшись про те, що Наталка подала возному рушники (нехай і з примусу), він дає зрозуміти, що дане слово має для нього велике значення, а клятва має бути непорушною. Петро хоче віддати зароблені гроші Наталці, щоб возний не міг дорікнути їй грошима. Цим Петро однозначно підтверджує, що духовне для нього стоїть набагато вище за матеріальне. Друг Петра Микола постає перед нами дещо рішучішим та твердішим за Петра, але вони багато в чому схожі. Недаремно, напевно, вони потоваришували...

Возний — типовий образ чиновника. Хоча ми й бачимо його поза службою, ми прекрасно можемо собі уявити, як він поводиться "при виконанні": лукавий, зорієнтований на матеріальне, сухий у почуттях... Але навіть його серце тане від історії Наталки та Петра. Спочатку він і погрожує судом, силуючи дівчину до шлюбу, але згодом розуміє справжність та святість почуттів закоханих. І. Котляревський знаходить прекрасний прийом для характеристики возного: цей персонаж ніби сам себе характеризує, насамперед своєю мовою. Мова возного суха, насичена канцеляризмами. Навіть освідчуючись у коханні, він використовує такі мертві та недоречні слова, що його освідчення виглядає досить кумедно.

Інші образи Наталки Полтавки — мати Горпина та Макогоненко особисто мені здаються суперечливим. Наприклад, Горпина, з одного боку, є працьовитою, мудрою, люблячою матір'ю, але разом з тим вона надто великого значення надає грошам, порівнюючи їх із духовним, із гармонією в серці її доньки. Так само і Макогоненко: з одного боку, хитрий, з іншого — дотепний та розумний, зміг оцінити і красу вчинків Петра... Напевне, в цьому також виявляється майстерність драматурга: створити образи неоднозначні, але живі, щоб читач розмірковував, а не сприймав авторське ставлення до ідеалізованих чи навпаки однозначно негативних постатей... Важко оцінити Горпину Терпилиху й виборного. З іншого боку, чи варто прагнути однозначної оцінки?

Завдяки яскравості змальованих образів І. Котляревський створює цікаву та емоційну драму, глибоко народну за своєю суттю, але цікаву і сучасному читачеві...