"Маруся Чурай" Ліни Костенко — історичний роман у віршах (2 варіант)

Все, що буде, було і що є на Землі,

і сто тисяч разів уже бачене й чуте,

сірі вузлики ранку — твої солов'ї,

все це тільки одне нерозгадане чудо.

Знаю склад біосфери, структури кислот,

Все, що є у природі, приймаю як даність.

Я, людина двадцятого віку, — і от,

зачудована, бачу лише первозданність!

Історична тематика завжди цікавила Ліну Костенко, тому що її поезії притаманне напруження вселюдських переживань і проблем, виважених поколіннями її предків.

"Маруся Чурай" — історичний роман у віршах. Його форма дуже традиційна, епічна, немодерна, але поетичне мовлення Ліни Костенко настільки своєрідне і вражаюче точне, що ця навмисна традиційність грає на користь твору.

Поема перш за все розкриває національну тематику, проблему поєднання індивідуальної людської душі з цілим поколінням, з історією, з часом Богдана Хмельницького. Образ Марусі Чурай — незламної своїм духом, чесної, сміливої — якнайкраще відповідає духу тієї буремної доби.

Минуле незнищенне, вважає поетеса:

А що, якби знайшлася хоч одна, —

в монастирі десь або на горищі?

Якби вціліла в тому пожарищі —

неопалима — наче купина?

Розповідаючи про історію життя Марусі Чурай, Ліна Костенко показала вірогідність її існування, засвідченого в легендах і переказах, і опосередковано через історичні факти. Роман у віршах розповідає цю історію і водночас говорить про долю головної героїні твору, відомості про яку нібито втрачені під час пожежі в Полтаві у 1658 році. Навколо цього недоведеного факту поетеса об'єднала велику кількість історичних подій.

Події з життя Марусі Чурай тісно пов'язані з історією життя цілого народу, оскільки її пісні виражають глибинний сенс історії:

Коли в похід виходила батава, —

її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни

безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України, що

клекотів у наших корогвах!

Отже, поетеса підносить роль митця в історії. Маруся Чурай, дівчина з Полтави, стала душею України, оскільки пісенним словом виражала найглибинніші думи свого часу. З іншого боку, вона зі своїм поетичним словом була й совістю людського існування. Виплекана в родині козака, натхненна звитягою та коханням, вона не приймала в житті зради, роздвоєності, мізерності. Тому й не винесла приниження свого кохання:

Моя любов чолом сягала неба,

А Гриць ходив ногами по землі.

Використовуючи історичний сюжет для розкриття багатьох загальнолюдських проблем усіх часів, Ліна Костенко показує, що люди у будь-який час могли займати в житті різні позиції. Одні вибирали правду, вірність, смерть, а інші завжди шукали теплого місця, легкої справи:

І Вишняківські голови на плечах,

І Чураївські голови на палях...

Батько Марусі і такі, як він, так само, як і сама Маруся, завжди вибирали в житті шлях правди, і тому гинули в славі. Таким бачила дівчина і свого козака, Гриця. Та в житті він виявився дрібнішим і приземленішим, ніж у бою. Козак виявився не звитяжним, коли довелося вибирати між своєю душею та забезпеченим життям.

Ось такі справжні цінності людського життя розкриває Ліна Костенко, пишучи свій історичний роман у віршах, змішуючи легенду з історичною дійсністю.

З іншого боку, увагу читача привертають сцени, у яких зображуються справжні історичні події. Так, у розділі "Полтавський полк виходить на зорі" ми бачимо виступ на війну сміливих і гордих українських козаків, здатних заради Батьківщини віддати своє життя:

"Вартуй! Вартуй!" —— з Курилівської брами.

"Вартуй! Вартуй!" — від Київських воріт.

Уже стоять вози від яворами.

Полтавський полк виходить у похід.

Дуже яскравий у романі образ Богдана Хмельницького, до якого прискакав Іван Іскра, шукаючи порятунку для Марусі. Хмельницький згадує смерть славного Чурая, чия голова відтятою висіла на палі, про маленьке дівча, що закричало: "Тату!". І болем сповнилося серце гетьмана:

Чи що в Полтаві, там же, у Полтаві,

Чурай Марусю у такій неславі,

Чурай Марусю у такій ганьбі! —

до зашморгу вестимуть у юрбі.

І не здригнеться наш пісенний край...

І море гнівом не хлюпне на сушу...

І попелом розвіяний Чурай

безсмертним болем дивиться у душу...

Гетьман зображений у творі людяним та справедливим, образ Хмельницького — узагальнений образ ідеального народного ватажка, правителя, гетьмана. Та й загалом історичний роман у віршах "Маруся Чурай" — втілення ідеального бачення історії народу, збереження його духовності.