Образ Олени — неоромантичний ідеал сильної, вольової особистості (за повістю Ольги Кобилянської "Людина")

У 80-х — 90-х роках XIX століття в Україні значного розвитку набув феміністичний рух, ініціатором якого була Наталя Кобринська, відома на той час письменниця і громадський діяч. Проблема емансипації жінок виникла тому, що в кінці XIX століття українки перебували у нерівноправному становищі порівняно з чоловіками: вони не мали права навчатися в університетах, голосувати, обіймати значні посади. Суспільство вбачало їхню роль лише як "прикраси" чоловіка, тому жінка повинна була уміти тільки прийняти гостей та підтримувати салонні розмови. Таке становище жінки глибоко хвилювало українську письменницю Ольгу Кобилянську, вона давно замислювалася над цією соціальною проблемою, тому прилучилася до феміністичного руху.

Свій обов'язок письменниці Ольга Кобилянська вбачала в тому, щоб написати твір про безправне становище жінки в суспільстві. Так з'явилася повість "Людина". Центральне місце в ній посідає образ Олени Ляуфлер, жінки-інтелігентки, яка шукає свою дорогу в житті. Головна героїня живе у невеликому містечку, де панують обмеженість і міщанство. Тутешні жителі не розуміють душевних поривів дівчини, її зацікавлення книжками, причому не примітивними сентиментальними романами, а соціологічними працями. Мрії Олени розбиваються об стіну нерозуміння з боку честолюбної матері, гульвіси-брата, численних містечкових знайомих, які перешіптуються за її спиною, осуджуючи сміливі погляди, висловлені дівчиною. Єдина розрада — студент-медик Лієвич, близький друг Олени, від якого вона і почула вперше про те, що жінка може мати вищу освіту, спрямовувати своє життя, як захоче сама.

Олена є сильною вольовою дівчиною. Вона не зважає на намагання "царства брехні", — містечкових обивателів, — висміяти її життєву позицію. І це тоді, коли будь-яка жінка взагалі не наважувалась висловлювати власну думку! На превеликий жах матері, головна героїня не збирається брати за основу майбутнього шлюбу розрахунок, як роблять її ровесниці, бо не розуміє, чому вона повинна жити з нелюбою їй людиною. "Я не буду брехати!" — гордо говорить вона про майбутнє заміжжя. Саме тут ми бачимо в її образі елементи неоромантизму, для творів якого характерне прагнення подолати розрив між ідеальним і дійсним. Справді, Олена намагається зробити свої погляди дійсними завдяки силі волі.

Однак доля приготувала для Олени важкі випробування: помирає Лієвич, і вона залишається самітною. Її сім'я поступово бідніє, а перед дівчиною постає тяжкий вибір — вийти заміж за людину, до якої нема почуттів, щоб врятувати родину, чи й надалі залишатися вільною? Врешті-решт головна героїня вирішує пожертвувати власними переконаннями заради щастя близьких і виходить заміж не за покликом серця, бо вона "всього-на-всього людина"... Таким вибором героїні Ольга Кобилянська показує, як важко було жінці навіть з вольовою і цілеспрямованою натурою бути собою серед застійного міщанського середовища. Читач співчуває Олені і розуміє: незважаючи ні на що, в Олени залишилися її високі ідеали, усвідомлення зв'язку з народом, і вона ще може присвятити себе практичній діяльності на його користь.