Повість "Конотопська відьма" Квітка написав на основі народних вірувань у відьом, чортів і упирів. Казкова, на перший погляд, основа повісті насправді ґрунтується на реальних фактах. Надсилаючи рукопис П. Плетньову, Квітка писав, що "все це засновано на розповідях старожилів" та що навіть топлення уявних відьом нещодавно відновила поміщиця сусідньої губернії.
Детально описав письменник дуже поширений в Україні обряд покарання відьом: "тут скрутили їй вірьовками руки і ноги гарненько, та вірьовки і попродівали у петлі, що на полях, та, підсунувши її вірьовками угору, як плюснули разом у воду... Та, як каменюка, пішла на дно, аж бульбашки забулькотіли!"
А ось нарешті відьму було знайдено. Нею виявилась Явдоха Зубиха, про яку казали, "що вона як удень, то і стара, а як сонце заходить, так вона і молодіє, а у саму глуху північ стане молоденькою дівчинкою, а там і стане старитися, до сонця вп'ять стане стара, як була учора". А ще вона вночі ходить по селу і доїть усяку живність, а по болотах жаб, ящірок та гадюк. Отже, "нав'язали на Зубиху каміння пудів з двадцять, а вона все не тоне".
Г. Ф. Квітка-Основ'яненко вдало поєднав у цьому творі реальність і казковість, іронію та гумор. Це оповідання про реальні події і про світ народної фантастики.