Сміливі завжди мають щастя (за романом Івана Багряного "Тигролови") (2 варіант)

Ці слова, що несуть у собі мудрість багатьох віків, рефреном звучать упродовж усього роману Івана Багряного "Тигролови". Спочатку їх вимовляє стара Сірчиха, потім повторює головний герой, і, нарешті, саме цими словами завершується роман. А чи справді у сміливих завжди є щастя? Чи здобув щастя Григорій Многогрішний?

З перших рядків нас приваблює образ Григорія Многогрішного, непримиренного борця за справедливість, людини, наділеної могутньою волею до життя, життя, гідного людини, а отже, життя на свободі. Будучи ув'язненим, він постійно шукав і використовував найменші шанси на втечу, і в результаті — напівзнищений фізично політв'язень, вина якого у любові до свого народу, виривається з божевільні. Але ось він знову в'язень. Його засуджено на 25 років каторги — на повільну жахливу смерть. Вся його свідомість противиться цьому, а незламана, неупокорена воля до життя "проривається зі стиснених щелепів". Вирізавши дошки у вагоні, він сміливо, без жодного сумніву вистрибнув на ходу зі "скаженого поїзда" назустріч щастю, а можливо, і смерті.

Але ж сміливі заслуговують щастя! Григорій живий, і він на волі! Однак перед ним ще одне випробування — його чекають безмежні тайгові нетрі, в яких немає чим поживитися виснаженому герою: "Ні риби в струмках, ніякого звіра, ніяких пташок у тих нетрях. ... Ні ягоди, ні якогось овоча, крім гадючих грибів...". Він бореться з голодом, фізичною втомою, зневірою і відчаєм. Але сили покидають його: "Не хотілося рухати ні рукою, ні ногою. Не хотілося думати. Хотілося лежати й лежати. Вічність лежати так...". Із забуття, з напівмертвого стану Григорія вивів крик про допомогу. Він, знайшовши в собі сили, сміливо кидається на допомогу мисливцю, на якого напала розлючена ведмедиця.

Та сміливі завжди мають щастя! Рятуючи незнайому людину, Григорій рятує і себе. Але головне — його знаходить кохання — він завойовує серце гордої, вродливої Наталки Сірківни і має щастя в особистому житті. Молодята, благословлені батьками, сміливо кидають виклик долі і з дивовижними пригодами переходять кордон і опиняються в безпечному місці. Адже сміливі мають щастя! Тут вони дають волю своїм почуттям: "Дуріли обоє, опиваючись тим щастям до нестями". Як складеться їх доля в майбутньому, ми не знаємо, але можна з упевненістю сказати, що свою любов, своє щастя вони збережуть.

Цікаво й оптимістично закінчується твір: у романі з'являється ще один сміливець — "одчайдушний і безмежно вірний" пес Заливай, щастя якого — бути поряд із Наталкою і Григорієм, яких він подався доганяти. Та чи успішно? Але сміливі завжди мають щастя!!!