Чи завжди сміливі мають щастя? (за романом Івана Багряного "Тигролови") (3 варіант)

Перегорнуто останню сторінку твору. Прочитано останнє речення: "Сміливізавжди мають щастя". Можна закрити книгу, покласти її на поличку і готуватися до інших уроків. Та чомусь не хочеться цього робити. Дивлюся у вікно і ніби бачу перед собою головного героя роману Івана Багряного "Тигролови" Григорія Многогрішного. Молодого, красивого, упевненого в тому, що все йому вдасться, слід тільки спробувати, не боятися почати. Бо "сміливі завжди мають щастя". Подумки гортаю сторінки твору, шукаючи підтвердження цьому.

Ось мчить на шаленій швидкості поїзд-дракон. Без зупинок, не зменшуючи швидкості. Поспішає довезти до берегів Білого моря приречених на каторгу, на знущання, на смерть. Більшість із них ні в чому не винні, засуджені до великих термінів за фальшивими звинуваченнями або за якісь дрібниці. Їх зломлено фізично та морально, вони не ремствують, не бунтують, у них просто не залишилося ні сил, ні волі, ні сміливості. І тільки один серед них — Григорій Многогрішний потомок гетьмана Дем'яна Многогрішного — не втратив жагучого бажання вирватися з цього пекла за будь-яку ціну, хоча б і ціною власного життя.

У нього вистачило сили, сміливості й рішучості стрибнути на повній швидкості поїзда у невідомість, ризикуючи потрапити під колеса. Але він вистрибнув без вагання, бо напевно знав, що "сміливі завжди мають щастя".

Довго юнак блукав тайгою голодний і знесилений. Та коли побачив, що ведмідь напав на мисливця, він, напружуючи останні сили, намагається врятувати його. А коли приходить до тями, то бачить, що він лежить у ліжку в чистій кімнаті. Як виявилося пізніше, Григорій потрапив у сім’ю переселенців з України Давно вони тут живуть, але не забули традицій і звичаїв далекої батьківщини. Роботящі Сірки створили в тайзі осередок добробуту, щастя і... України. Тут, у цін дружній гостинній родині, Григорій ще раз переконався в тому, що щастя сміливих не обійде. Сірки навчилися виживати в суворих умовах, але не втратили людиності й гуманності, щирості і здатності співпереживати. Вони прийняли Григорія як рідного. І жодного разу не запитали, хто ж він, власне, є?

Тут він опанував рідкісне й небезпечне ремесло тигролова, навчився розуміти природу, виживати в суворих умовах, по-справжньому покохав. Тут зустрів свого запеклого ворога і ката Медвина, який жорстоко, цинічно і наполегливо намагався убити в ньому людину, знищити морально і духовно. Та йому це не вдаюся. Але коли Григорій зустрічає Медвина в тайзі, то не вагаючись убиває свого порога, щоб той більше ніколи не міг робити свою чорну справу. Григорій знає, що тепер його шукатимуть, і, щоб не наражати на небезпеку Сірків, іде геть. Але повертається, бо йому соромно покинути їх, не сказавши хоча б "спасибі" за все, що вони для нього зробили.

У характері Григорія І. Багряний втілив найкращі моральні якості громадянина-патріота — волелюбність, відповідальність, порядність, чесність, талановитість, альтруїзм. Взагалі ж цей роман про прекрасну людину, яка перемогла обставини і злу долю, бо була переконана, що "сміливі завжди мають щастя".