Ставлення до реального Івана Вишенського з боку літературознавців та істориків суперечливе. Бібліографу і літературознавцю Володимиру Полеку належить таке висловлювання про Вишенського: "Захищаючи своє прагнення для спасіння тільки власної особи, Іван Вишенський пішов далі — він зрікся не тільки цього світу, а й рідного народу". Доктор філологічних наук Володимир Погребенник побачив у цьому образі зовсім інше: "Іван Вишенський обрав служіння Богу не в відірваності від світу, а в праці для рідного народу".
Поясненням такого суперечливого ставлення може бути лише суперечливість самої особи полеміста. Навіть його портрет різко контрастує з його характером:
"Серед них дідусь похилий, зморщений, сивобородий, в сіряці на голім тілі...". Але у цьому старому тілі міститься могутній дух цілеспрямованої особи, "незламної віри людини".
Серед рис характеру Івана Вишенського — безліч чеснот: незламний у прийнятті рішень, захисник православної віри, принциповий, добрий, щирий, здатний на самопожертву чоловік; патріот, глибоко віруюча людина.
Про його патріотизм Франко пише гак: "Дай мені братів любити і для них життя віддати! Дай мені ще раз поглянуть на свій любий, рідний край!". Герой завжди готовий прийти на допомогу: "Чи не був я їй порадник на непевнім роздоріжжі? Чи не додавав відваги її втомленим борцям?" Він мудрий та досвідчений: "Але ти ж велів шукати правди!.. Без твоєї волі думка не пройде на ум", стійкій у вірі: "Про постійне і величне думай тут, душе моя", мужній і незламний ("Покажися тут між нами, як старий борець"), аскет ("Камінь тут довкола мене... — се мій дім і мій притулок, подушка і накриття").
- "Іван Вишенський" (повний текст)
- "Іван Вишенський" (скорочено)
- Що вам відомо про прототип образу Івана Вишенського з однойменної поеми І. Франка? (та інші запитання)
Іван Вишенський приймає страждання як невід’ємну й необхідну частину земного світу, необхідну для досягнення Життя Вічного по смерті. Через це він обирає аскетичне життя, усамітнення в Афонських печерах.
Існує версія, що усамітнитися в афонській печері реального Івана Вишенського змусило нещасливе кохання — дуже сильне, могутнє почуття. Але це не спустошило душу цього чоловіка, адже вона була сповнена іншим могутнім почуттям — любов’ю до людей та Батьківщини. Саме ці риси і стали визначальними в образі літературного героя поеми.