Ці слова на усі часи належать нашому народному поетові Тарасу Шевченку. Вони з поеми "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм...", яка була написана 1845 року. Основне в цьому творі — Пробудити в українців почуття національної гідності й честі, посилити їхню національну свідомість.
Почну з того, що поет радив освіченим "землякам"-дворянам шукати відповідь на питання, що ставила перед ними українська дійсність (питання про "правду" і "волю"), не за кордоном, а на рідній землі, "в своїй хаті", у єднанні з народом. Це є прямий заклик до патріотичного служіння власному народові і створення національної культури.
Про самобутність культури українського народу та її роль у визволенні з-під ярма царизму йде мова в діалозі між освіченим паном і героєм твору. Ми дізнаємось, що пани в усьому орієнтувались на Захід, навіть у питанні походження своєї нації йшли за вказівкою німецьких істориків:
Німець скаже: "Ви моголи".
"Моголи! Моголи!"
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: "Ви слав'яне".
"Слав'яне! Слав'яне!"
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
Т. Шевченко виступає проти рабського схиляння перед іноземними авторитетами.
У поемі автор засуджує слов'янофілів, які боролись за об'єднання слов'янських народів, але під зверхністю російського царя. А ще вони цурались рідного народу, нехтували своєю мовою. А хіба можна шанувати інші народи, не люблячи свого? "Атой, хто не знає, не вивчає і не любить рідної мови, зневажає свій народ... Хто він?.. Перевертень..."
- "І мертвим, і живим, і ненарожденним..." (повний текст)
- "І мертвим, і живим, і ненарожденним..." (скорочено)
- "І мертвим, і живим, і ненарожденним..." (аналіз)
- Кого критикує і викриває Шевченко у посланні "І мертвим, і живим..."?
Розглядаючи питання історії України, поет вказує на те, що народ повинен мати своїх "Брутів і Коклесів", тобто своїх "славних" гетьманів і свою історію, не підроблену ніким. Треба життя побудувати так, щоб настала соціальна і національна воля. А це можливо зробити тоді, коли не відгороджуєшся від рідного народу, коли передову культуру шукаєш не в "чужому краю", а на рідній землі, бо
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра...
Український народ має всі підстави для сформування своєї культури, оскільки "в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля".
Отже, Т. Г. Шевченко виступає проти іноземного— тільки реакційного — і вчить переймати з культури інших країн усе прогресивне, не забуваючи рідної як першооснови.
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються...
Отож не цураймося рідної мови, рідної культури, своєї історії, вивчаймо, збагачуймо її, маймо національну гідність.