Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь (7 варіант)

Неоціненними скарбами наповнив духовну скарбницю людства національний геній українського народу Тарас Григорович Шевченко. У своїй творчості митець сягнув вершин письменницької майстерності, підкорив висоти поетичної краси. Він став символом своєї епохи і вивів українську мову та культуру на світовий рівень. Його неперевершені творіння, досконалі за формою та глибокі за змістом, сіють зерна світла й добра, палахкотять незгасним полум'ям безкомпромісної справедливості, проникливої мудрості.

Особливо емоційно насичене Кобзареве послання "І мертвим, і живим...". Здається, що в його ритмічних, пройнятих духом всеосяжного людинолюбства рядках чується стукіт зболеного серця великого поета. Слова, вихоплені з глибин його відкритої та щедрої душі, промовляють до нас схвильовано і правдиво:

Нема на світі України

Немає іншого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати іншого добра...

Серед ідей цього твору нев'янучою актуальністю вирізняється рішучий заклик до просвіти, до розумного, продуманого збагачення менталітету нації. Адже народ, не освячений у храмі науки, не має майбутнього. Він може опинитися під впливом лжепророків, які шукають "правди" в чужих землях і відверто лицемірять. Зрештою, в поетові часи таке ставлення до освіти призвело до страхітливої ситуації в суспільстві, члени якого "кайданами міняються, правдою торгують... і господа зневажають...".

Освіта, як справедливо вважає Шевченко, повинна бути всебічною, підкріплюватись високою моральністю. Але натомість Кобзар бачить, як суспільна верхівка, розбещена і збайдужіла, замість того щоб допомагати розвиткові науки та прогресу, лише на словах підтримує передові теорії, а на ділі тільки шкіру дере "з братів незрящих, гречкосіїв". Звісно, пануючій верхівці не вигідно сприяти розповсюдженню освіти серед простих людей. Адже "зайві" знання — це "зайві" висновки, це новий привід для роздумів про правду і кривду, багатство і бідність.

І дворяни не поспішали розпочинати боротьбу за письменність. Вони не розуміли, що цим тільки більше провокують станове протистояння, надовго позбавляючи українців єдності і сили. Тому звернення Шевченка до пануючої верхівки так по-різному емоційно забарвлені: від образливих наймень і прокльонів до смиренних прохань та вмовлянь. Поет прагне будь-якими способами донести до своїх земляків ідею єдності нації, яка повинна ще вибороти собі право називатися вільною, освіченою та цивілізованою. І митець пристрасно переконує пихату, відірвану від проблем простих людей інтелігенцію:

...Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувать...

Кобзар намагається також довести, що кожен народ повинен мати свою національну гордість, мораль, освячену віковими традиціями:

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі: а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті й своя правда,

І сила, і воля.

А тоді не виникало б сумнівних гіпотез про походження українського народу, і мова би вивчалася спершу рідна, а потім — іноземна, й історія писалась би правдиво, без прикрас. Поет мріє про те,

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили...

Шевченко хоче бачити своїх співвітчизників освіченими, вільними, сповненими гідності, духовно зрілими і чистими, тому й закликає українців до всезагальної просвіти і свідомого патріотизму. Поет вірить, що коли кожен докладе зусиль, щоб збагатити свій розум і очистити душу від бруду, то обов'язково забудеться "срамотня давняя година, і оживе добра слава, слава України".

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє...

Тож ми, нащадки великого Кобзаря, повинні дотримуватися Шевченкових настанов, адже його слова, як неодноразово переконувала нас історія, часто виявлялися пророчими. Треба бути Людиною і Патріотом, постійно самовдосконалюватись і щедро роздавати скарби свого серця та розуму своїм ближнім.