Побутові поеми Т. Шевченка

I. Реальні образи у поемах Т. Шевченка. (Багато щирих і правдивих образів зібрав у своїй творчості великий Кобзар. У поемах "Катерина", "Наймичка", "Сова" він повністю приділив увагу українському народному побуту.)

II. Жіноча доля у побутових поемах Шевченка.

1. Понівечена молодість у поемі "Катерина". (У поемі "Катерина" поет дав сумну картину недолі українських дівчат, красу і молодість яких занапащували різні пройдисвіти. Цю поему Шевченко присвятив російському поетові, якого дуже поважав,,В. Жуковському. Історія бідної та вродливої української дівчини Катерини була типовою за тих часів:

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Полюбила москалика,

Як знало серденько.

Та недовго тривало кохання і зустрічі при яснім місяці. Катерину знеславив російський офіцер і покинув. Вона ж мусила залишити батьківський дім та йти на Московщину шукати колишнього милого. Довго блукала, потерпаючи від принижень, а коли нарешті знайшла, він відцурався її. З розпуки Катерина кинулася у воду, полишивши маленького сина. Нещаслива доля чекала на сироту. Став він поводирем сліпого бандуриста. А коли, не відаючи того, зустрівся з рідним батьком, той пізнав його по чорних брівках, але байдуже відвернувся: "Берлин рушив, а Івася курява покрила..." Свою поему Шевченко переплів ліричними рефлексіями про людське щастя й сирітську долю. Ось один із ліричних відступів:

Єсть на світі доля,

А хто її знає?

Єсть на світі воля,

А хто її має?

Єсть люди на світі —

Сріблом-золотом сяють;

Здається, панують,

А долі не знають,

Ні долі, ні волі!..)

2. Звеличення матері у поемі "Наймичка". (У порівнянні з поемою "Катерина" поема "Наймичка" має вищий ідейний рівень і більш художньо завершена. Героїня поеми у своїй материнській любові, повній особистого самовідречення й посвяти, досягає вершин справжнього героїзму. Бідна дівчина, народивши сина, раннім ранком, оповитим туманом, підкидає дитя багатим бездітним господарям — Трохимові та Насті. Дитя принесло в їхній дім радість. А незабаром щасливе подружжя взяло собі за наймичку Ганну, не відаючи, що вона є матір'ю дитини. Наймичка виявилася слухняною і працьовитою, особливо піклувалася про дитину:

А коло дитини

Так і пада, ніби мати;

В будень і в неділю

Голівоньку йому змиє

Й сорочечку білу

Що день божий надіває.

Грається, співає...

Ганна весь вік карається у чужій хаті, не відкриває синові правди, аби тільки бути поруч зі своєю кровинкою, опікуватися його долею. Лише на ворозі смерті в глибоко зворушливих словах вона відкриває Маркові таємницю. Зворушує і позиція автора: спокійним, врівноваженим тоном, з великою біблійною простотою описав поет безмірну материнську любов. Хуторянський ідилічний спокій доповнений гарними образами і співучою рідною мовою.)

III. Незабутні жіночі образи в поезії Т. Шевченка. (Михайло Стельмах написав про видатного земляка: "І досі неперевершеними в нашій літературі залишаються жіночі образи Шевченка, і досі над рядками про окрадене кохання, знедолене материнство тремтять чисті сльози на віях наших сучасників".)