Образ України у творчості Тараса Шевченка

Образ України у творчості Тараса Шевченка

"Я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю!"

/ Т. Шевченко /

Він був сином мужика і став володарем у царстві духу. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті: невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець ще наново збуджуватимуть його твори.

Образ неньки України — це найсильніший і найдраматичніший образ творчості Тараса Шевченка. Так, у поезії "Стоїть в селі Суботові" Україна — і вічна сирота, і військова міць, що "ляха задавила", це "домовина", в якій похована воля українців; це та країна, яка "встане і розвіє тьму неволі".

Свої щирі синівські почуття до України Шевченко висловив епітетами "моя", "славна", "безталанна", а також словами " стоптана ляхами", "москалями обідрана". Саме ці слова передають біль і тривогу серця поета. Ці ж почуття передані також словами "нене", "мамо", "вдово-сиротино". Україна у Шевченка "плаче, стогне", бо "скрізь на славній Україні людей у ярма запрягли пани лукаві". Але не злидні найбільше тривожать поета, а саме те, що "Україна навіки, навіки заснула", йому болить рабство українців.

Заслання, каземати, військова муштра пригнічували Шевченка, але не зломили його волі. Ще більшою стає його любов до України, ще гнітючішим — сум за нею. Особливо часто згадував "свою матір Україну" поет у неволі. Персоніфікована Україна ридає у поезії "Розрита могила": "Степи мої запродані жидові, німоті". Шевченко засудив царизм за злочини та грабунок чужоземцем колись вільних українських земель.

Надзвичайно хвилює поета доля української мови, якої сам ніколи не відрікався, а оспівував її мелодійність, поетичність. Він засуджував тих "патріотів", які схилилися перед іноземним:

У чужому краю

Не шукайте, не найдете

Того, що немає

І на небі, а не тільки

На чужому полі

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля...

Образ України у Шевченка — це образи тихого світу, світу зорі або світання: "Світе ясний, світе тихий", "Хатина тиха і весела", "О зоре ясная моя!", "Світе тихий, раю милий, моя Україно".

До цього образу близькі також образи сонця правди та святої волі: "За вас правда, за вас сила і воля святая", "Чи буде правда на землі?" Ці образи проходять через увесь "Кобзар".

Образ України у творах Шевченка з'являється не лише тоді, коли автор називає її ім'я, а й тоді, коли у його поезіях з'являються наші національні символи: тополя, калина, ясен, верба, барвінок...

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий

Марне зеленіє,

Кругом поле, як те море

Широке, синіє.

Це і є Україна зі своїми зоряними ночами і рожевими світанками. І не випадково Шевченко називає її раєм. Це краса, яку треба оберігати, любити:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть...

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

І ми з вами мусимо запам'ятати слова поета, де він говорить про любов до своєї країни:

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во врем'я люте,

В останню тяжкую минуту

За неї господа моліть.