Героїчне минуле українського народу в творчості Тараса Шевченка (3 варіант)

У творчості Т. Г. Шевченка значне місце посідає поезія, яка за змістом, проблематикою і мистецькою вартістю є важливою часткою його поетичного доробку. Це твори, в яких так чи інакше наявна історична тема, серед яких історичні поеми і вірші, сюжети яких відтворюють реальні події минулого України або героями яких є історичні діячі ("Трасова ніч", "Іван Підкова", "Гамалія", "Гайдамаки", "Єретик", "Чигрине, Чигрине" та ін.)

У поемі "Іван Підкова" у романтичних образах відтворено боротьбу українського народу проти султанської Туреччини, яка намагалася загарбати українські землі. Шевченко славив мужність і сміливість запорожців, які героїчно боронили свою вітчизну, визволяли полонених із турецької неволі.

Було колись — запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю.

Та свідками колишньої слави є лиш "могили по полю", вони нагадували сучасникам, онукам запорозьких велетнів, що втрачене можна відновити, що такі люди, як Підкова, і зараз є, бо дух народу незнищенний.

Поет змальовує минулі часи, які протиставляються поневоленій Україні часів Шевченка. Тут помітна деяка ідеалізація минулого, висловлюється туга за ним, що "було колись добре жити на тій Україні".

Поет постійно прагне протиставити жахливому сучасному колишню волю України, про яку тепер тільки високі могили з вітром розмовляють.

Поема "Гамалія" відтворює похід козаків у Царгород (бо там у неволі бранці тужать за рідною землею, вірять в те, що там "раду радять, як на турка стати"), бій з турками, повернення козаків з перемогою на Батьківщину.

Похід у Царгород у поемі зображується як визвольний. Запорожці їдуть помститися ворогові за кривди та визволити своїх співвітчизників. Вони співають:

У туркені у кишені

Таляри, дукати,

Не кишені трусить,

їдем різать, палить,

Братів визволяти.

Повертаючись із походу, козаки прославляють свого ватажка, співають про те, що Гамалія їздив "із турецької неволі братів визволяти".

Тема боротьби проти польського панування зображена у поемі "Тарасова ніч". Відтворюючи минуле України, Шевченко прославляє гетьманів, які очолювали повстання народу і боролися за волю. Саме Тарас Трясило став на чолі бою козаків проти військ польських під Переяславом.

Поет високо підносить героїзм українського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Водночас він говорить і про соціальну суть цієї боротьби, ворогами називає "ляшків-панків".

Згадуючи колишні події, поет передусім підкреслює боротьбу народу за волю, висловлює тугу з приводу того, що десь поділась доля-воля, про яку тепер тільки кобзарі співають:

Було колись — панували,

Та більше не будем!

Тії слави козацької

Повік не забудем!

У той же час Шевченко іронічно говорить про пасивність нащадків славних героїв та водночас і сумує, бо тепер над онуками Трясила, "над дітьми козацькими поганці панують".

Визвольна боротьба народних мас і козацтво та її герої — Наливайко, Пав-люк, Острянин, Палій, Залізняк, Гонта були предметом національної гордості Шевченка. Слід зважити й на те, що беручи з історії образи ідеальних героїв, Шевченко йшов за народними уявленнями про минуле України. Саме за народними джерелами йде Шевченко, створюючи поему "Гайдамаки". "Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей", — писав він у передмові до поеми.

Однією із характерних рис поеми "Гайдамаки", яка відрізняє її від попередніх історичних творів Шевченка раннього часу, є те, що в ній відтворено силу народу, його роль в історії. Головна увага тут зосереджена на ілюстрації повстання 1768 року як всенародного руху.

Народ, який протягом багатьох десятиліть зазнавав нелюдських знущань від польської шляхти, виступив у непримиренній боротьбі. У пориві помсти він прагне сторицею відплатити ворогам за всі заподіяні йому кривди. Повстанці не зупиняються перед жорстокістю: "Де проїдуть — земля горить, кров'ю підпливає".

Героїчні діяння предків — козацтва і гайдамаків, їхню волелюбність, нескореність, патріотизм він протиставляв соціальній пасивності, покірливості своїх сучасників, які мовчки гнули спину під тиском самодержавно-кріпосницького ладу:

А онуки?

їм байдуже

Панам жито сіють.

Роздумує поет над історичною долею своєї Батьківщини і в поезії "Чигрине, Чигрине". Серце його болить від того, що "заснула Вкраїна". Поет прагне збудити народ, підняти його на нову боротьбу за правду на землі, правду на "сім світі".

Звертався до історичної теми Шевченко в казематі, на засланні ("У неділеньку у святую", "Іржавець", "Полякам", "Царі" та багато ін.) з тих причин, що й у попередні роки: події історичного змісту давали вихід його громадянським і патріотичним почуттям. Треба зважити й на те, що поет тужив за рідним краєм, його не полишали думки про Україну не тільки в її сучасному, а й у минулому. У художньому відображенні історичних подій крилася спроба якось угамувати тугу за Батьківщиною. У творах поета і гіркі роздуми над драматичними подіями її історії, і звернення громадянина до тих, які "оглухли".

Нащадок гордих і волелюбних козаків, Шевченко своєю творчістю будив пам'ять народу, закликав відновити минулу славу:

... І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, надвечірній

Тихо засіяє...

Мрії поета здійснилися. Україна стала вільною, самостійною державою, та його твори не втратили актуальності і в наш час. Вони виховують гордість за минуле нашого народу, який упродовж століть боровся за волю і здобув її, почуття безмежної відданості Україні, вірності народній справі.