Осучаснення античного міфа в п'єсі Бернарда Шоу "Пігмаліон"

"Осучаснення" античного міфа в п'єсі Бернарда Шоу "Пігмаліон"

Видатний англійський драматург Джордж Бернард Шоу захоплювався творчістю Ібсена, і це привело його до реформи англійського театру.

Він обстоює принципово нову структуру драми — проблемну п'єсу-симпозіум. Як драматург він тяжіє до гумору і сатири. "Мій спосіб жартувати полягає в тому, щоб говорити правду", — заявляв Шоу.

Драми Шоу не втрачають своєї популярності. Серед найвідоміших його творів — п'єса "Пігмаліон", яку автор назвав "романом у п'яти актах". В основу твору покладений античний міф про скульптора Пігмаліона, який вирізьбив із мармуру Галатею — жінку такої вроди, що закохався в неї і умовив богів, щоб оживили статую. Спираючись на цей міф, Бернард Шоу подає свій оригінальний, парадоксальний варіант своєї історії.

Еліза Дулітл — це смішна дикунка, бідна квіткарка, дівчина невихована і неосвічена. За словами професора Хіггінса — "пучок гнилої моркви".

Починається п'єса з того, що професор фонетики Генрі Хіггінс і полковник Пікерінг укладають між собою парі, що Хіггінс може за три місяці навчити цю вуличну квіткарку розмовляти як справжню герцогиню. Еліза з'являється у домі професора Хіггінса, щоб брати уроки правильної англійської мови, що допоможе їй влаштуватись на роботу до квіткового магазину. Врешті-решт під впливом наполегливої праці професора і бажання Елізи навчитись розмовляти і тримати себе з гідністю, ця дикунка перетворюється на справжню леді. Потрапивши до аристократичного світу, вона вражає всіх не тільки своєю красою, а й умінням говорити, витонченістю манер і найбільше розумом і душею. Після тріумфальної перемоги Еліза розуміє, що вона більше не потрібна професору і полковнику. Вона довго терпіла грубощі та глузування професора, і тому втекла не прощаючись.

Хіггінс, хоч і має професорське звання, але поводить себе інколи не як людина з вищого суспільства. Іноді він грубий і черствий у ставленні до Елізи. Цей закоренілий холостяк принижував дівчину і пос-тійно твердив: "чому вони, жінки, не такі, як чоловіки?" Рідна мати Хіггінса, у якої якраз переховувалась Еліза, дорікає синові за його поведінку. А Еліза каже, що вона "людина, а не порожнє місце". Еліза вимагає, щоб до неї ставилися як до леді, а не до "пучка гнилої моркви". Її гідність, смілива поведінка подобаються Хіггінсові. Перелічив ши, що Еліза має йому купити, він цим ще раз пропонує їй повернути ся і запевняє свою матір, що так і буде.

Еліза повертається в дім Хіггінса, але, що буде далі — невідомо. Може вони одружаться, а може й ні. Фінал п'єси лишається відкритим.

Мабуть, автор хоче, щоб читач сам поміркував і уявив собі щасливий або нещасливий кінець п'єси.

Мені сподобалась ця п'єса, тому що наслідок роботи професора фонетики Хіггінса став несподіваним навіть для нього самого. Це чудова п'єса, бо в ній є все: і сміх, і сльози, і переживання, і радість перемоги. Вона нам показує, що якщо довго мучитись, то таки щось вийде.