Роль античного міфа в п'єсі Бернарда Шоу "Пігмаліон"

ШОУ ДЖОРДЖ БЕРНАРД

(1860-1904)

Ірландець за походженням, англомовний драматург, критик, публіцист, громадський діяч. За 56 років драматургічної діяльності написав 58 п'єс. Шоу здійснив "театральну революцію" у розвитку драми, він підтримав нововведення норвезького письменника Г. Ібсена. Суть новаторства Шоу полягає в тому, що автор примушує глядача мислити і пропонує "відкритий фінал" (глядач не отримує готового вирішення проблеми, він має сам додумати ситуації, обговорити їх після вистави). Персонажі Шоу мислять нешаблонно, критично, виводять на поверхню фальшиві цінності; автор широко використовує парадокс як засіб привернення уваги глядача.

Комедія "Пігмаліон" (1912) — "сентиментальний роман" з парадоксальною подачею, починаючи від назви і закінчуючи ідеями вирішення мовних, соціальних, особистісних проблем.

Роль античного міфа в п'єсі Бернарда Шоу "Пігмаліон"

Серед найвідоміших творів Бернарда Шоу — п'єса "Пігмаліон", яку автор назвав "романом у п'яти актах". У основу твору покладено античний міф про скульптора Пігмаліона, який вирізьбив із мармуру Галатею і закохався в неї. Він вимолив у богів, щоб ті оживили статую. Взявши за основу цей міф, Бернард Шоу подає свій оригінальний, парадоксальний варіант цієї історії.

Еліза Дулітл — це смішна дикунка, бідна квіткарка, дівчина невихована і неосвічена. Починається п'єса з того, що професор фонетики Генрі Хіггінс і полковник Пікерінг укладають між собою парі, що Хіггінс зможе за три місяці навчити цю вуличну квіткарку розмовляти, як справжня герцогиня. Еліза з'являється в домі професора Хіггінса, щоб брати уроки правильної англійської мови, а потім влаштуватись на роботу до квіткового магазину. Завдяки наполегливій праці професора і бажанню Елізи вивчитись розмовляти і тримати себе з гідністю, ця дикунка перетворюється на справжню леді. Потрапивши до аристократичного світу, вона вражає всіх не тільки своєю красою, а й вмінням говорити, витонченістю манер, найбільше — розумом і душею. Після тріумфальної перемоги Елі-за розуміє, що більше не потрібна професорові і полковнику. Вона довго терпіла грубощі і насмішки професора, і тому втекла не прощаючись.

Хіггінс, хоч і професор, але поводить себе інколи не як шляхетна людина. Цей закоренілий холостяк зневажав жінок. Рідна мати Хіггінса, у якої якраз переховувалась Еліза, дорікає синові за його поведінку. А Еліза вимагає, щоб до неї ставилися як до леді, а не як до "пучка гнилої моркви". Її гідність, смілива поведінка подобаються Хіггінсові. Перелічивши, що Еліза має йому купити, цим він ще раз пропонує їй повернутися і запевняє свою матір, що так і буде. Еліза повертається в дім Хіггінса, але, що буде далі, — невідомо.