Роман "Євгеній Онєгін" — "енциклопедія російського життя" (3 варіант)

Роман Пушкіна "Євгеній Онєгін" — "енциклопедія російського життя"

Роман "Євгеній Онєгін" займає центральне місце в творчості Пушкіна. Це його самий великий твір, найбагатший за змістом, найпопулярніший, який мав великий вплив на долю всієї російської літератури.

"Євгеній Онєгін" писався протягом семи років. За цей час багато змінювалось і в Росії, і в самому Пушкіні. Всі ці зміни не могли не знайти відображення в тексті роману. Роман творився нібито "за ходом життя". З кожним новим розділом він все більше ставав схожим на поетичну хроніку російського життя, на його своєрідну поетичну історію.

З точки зору Бєлінського, велике значення цьому твору Пушкіна надає те, що в ньому правдиво показана російська дійсність: "в "Онєгіні" ми бачимо поетично відтворену картину російського суспільства, взятому в одному із найцікавіших моментів його розвитку". Це робить роман історичним "в повному сенсі слова". І до цього пізніше Бєлінський додасть: "Онєгіна можна назвати енциклопедією російського життя і в вищій мірі народним твором".

Читаючи роман "Євгеній Онєгін", весь час відчуваєш: це Росія, це написано російським поетом. У романі все неповторно російське: і картини природи, і звичаї, і персонажі, і, головне, та точка зору, з якої автор дивиться на ті чи інші події, на людей, на людські взаємини. Пушкін змальовує в романі в основному представників дворянського стану, їхнє життя в романі показано в першу чергу. Але це не заважає творові бути народним. Важливо не кого зображує письменник, а як зображує. Всі явища життя і всіх героїв Пушкін оцінює з загальнонародної точки зору. Саме цим і заслужив роман Пушкіна назву народного.

У першому розділі роману перед нами постає картина Петербурга з її мешканцями, людьми різних станів і достатків. Це улюбленці театральної публіки: велика актриса Семенова і "колючий" Шаховський, популярний в свій час автор комедій; це знаменитий балетмейстер Дідло і поруч з ним не менш знаменита балерина Істоміна; це і "сатири сміливий володар" та "друг свободи" Фонвізін, і автор героїчних трагедій Озеров.

Поруч з ними люди іншого, хоч і не причетного до мистецтва світу: добре всім знайомий і особливо дорогий автору Чаадаев; Каверін — колишній студент Геттінгенського університету (як Ленський), а тепер лихий гусар і однозначно людина, яка проповідує політичну свободу. Пушкін легко і непомітно переносить нас з одної сфери життя в іншу, веде від одного героя до іншого.

Створюючи свої історичні картини, заселені типовими персонажами, Пушкін ніби здійснює мандрівку разом з нами. Із другого розділу ми, за волею автора, із Петербурга потрапляємо в один із глухих і прекрасних куточків сільської Росії. Тут героя чекають нові захоплення, незабутні картини, нові знайомі. Ось один із них — сільський старожил, дядько Онєгіна. А ось ще один персонаж — мати Тетяни, старша Ларіна.

Поруч з Ларіною ми бачимо її чоловіка. І Ларін, і його дружина сприймаються нами в тісному зв'язку один з одним. Їх загальне буття дає уявлення про цілий життєвий уклад, про патріархальну ідилію, в якій не останнє місце займає їжа, і питво, і сільська тиша, і сусіди, завжди готові "і посумувати, і позлословити", і строга вірність стародавнім російським заповітам і звичаям.

Картини в романі швидко змінюють одна одну. Перед нами виникають і проходять все нові обличчя, виражаючи не відмічені раніше особливості історичного життя і людських взаємин.

Онєгіна ми пізнаємо все краще і повніше через обставини його життя: через особливості його виховання, вплив на нього петербурзького світського життя, затим життя в сільській глушині тощо.

Тетяна показана в романі не сама по собі, а в тому середовищі, яке виховало її характер і її душу: серед сільської природи, в наближенні до няні, поруч з простодушними батьками, які ні в чому їй не заважали. Ці характерні життєві обставини допомогли їй стати такою, яка вона є, а нам вони допомагають повніше, глибше дізнатись і зрозуміти Тетяну, дізнатися всю достовірну правду про неї. Через типові життєві обставини розкривається і Ленський. Пушкін ставиться до нього частково з іронією, але це добра іронія. Нехай Ленський не знає життя, нехай він часто через свою необізнаність обманюється в людях, але помисли його завжди чисті й високі.

Отже, уважно вдивляючись у те життя, яке малює Пушкін в романі, замислюючись над тією правдою, яку він нам показує, приходиш, певно, до таких висновків: неправильно, недобре влаштоване те життя, яке широко і всебічно розгорнув перед нами О. С. Пушкін. Щасливі можуть бути в ньому тільки самозадоволені люди, обивателі, які стоять на невисокому моральному і розумовому рівні, подібно до сільських сусідів Онєгіна або батька Тетяни і Ольги — "доброго малого", який ніколи не читає книг, який вважає їх "пустою іграшкою" і проводить своє життя тільки в їжі і питві... Такою ж виявилась і Ольга, яка скоро забула свого вбитого нареченого і знайшла щастя в шлюбі з молодим офіцером; така ж була і її мати, силоміць видана заміж за нелюбого чоловіка.

Люди ж з високими потребами в житті, тонкі й чутливі, завжди нещасні. Вони або гинуть, як Ленський, і притому в значній мірі з вини свого неправильного ставлення до життя, або ж продовжують жити з опустілою душею без надії на щастя, як Онєгін і Тетяна. Ні багатство, ні високе становище в суспільстві ніскільки не полегшують їм життя. Знаходити задоволення, щастя в роботі для якої-небудь високої мети, для допомоги іншим вони неспроможні за своїм вихованням і становищем, а влаштувати собі особисте щастя їм заважає їхній характер, їхні помилки, знову ж таки обумовлені вихованням і становищем.

Пушкін виразно показує, що у всіх цих фатальних помилках винні не тільки його герої, але й те середовище, та обстановка, яка сформувала такі характери, яка зробила нещасними цих по суті або за своїми задатками прекрасних, розумних, благородних людей.