Роман "Євгеній Онєгін" — "енциклопедія російського життя"

Роман "Євгеній Онєгін" — "енциклопедія російського життя"

Перший російський реалістичний роман "Євгеній Онєгін" посідає видатне місце не тільки у творчості самого письменника ("Євгеній Онєгін" — "найулюбленіше дитя його фантазії"), але й в історії російської літератури, справивши величезний вплив на творчість письменників наступних поколінь.

В. Г. Бєлінський бачить головне значення роману в широті, глибині та правдивості зображення в ньому російської дійсності і вважає його справді "народним твором", твором "історичним у повному сенсі цього слова, хоч серед його героїв "немає жодної історичної особи".

Дія роману розгортається на широкому тлі російської дійсності 20-х років XІX століття. У центрі уваги — побут столичного і провінційного дворянства.

Характеристика московського дворянства багато в чому нагадує "фамусовське суспільство", пусте і відстале:

Все в них так бледно, равнодушно;

Они клевещут даже скучно;

В бесплодной сухости речей,

Расспросов, сплетен и вестей...

Мета і зміст життя вищого світу — теж плітки, інтриги, любовні пригоди. Скрізь фальш і лицемірство. "Шматтям маскараду" називає Тетяна, петербурзький вищий світ.

Багатогранно характеризує поет середовище помісного дворянства. Його розчулює патріархальний побут родини Ларіних зі "звичками милої старовини", вірністю народним звичаям. Село дороге поетові своїм розміреним темпом життя, тим, що тут можна зосередитися, почути свій внутрішній голос.

Я был рожден для жизни мирной,

Для деревенской тишины:

В глуши звучнее голос лирный,

Живее творческие сны.

Але разом із тим Пушкін про більшість провінційних поміщиків говорить їдко, підкреслює їхню примітивність, відсутність духовних інтересів. Досить згадати характеристику дядька Онєгіна, що "у вікно дивився і мух давив", або Дмитра Ларіна, що вважав книги "пустою іграшкою".

З опису "Дня Онєгіна" ми дізнаємося, яким пустим і безцільним було життя "золотої молоді" пушкінського часу. Бали, ресторани, прогулянки Невським проспектом, відвідування різних свят, театру, виняткова увага до своєї зовнішності, туалету — і все це день у день.

То в живих яскравих картинах, то у формі побіжних зауважень Пушкін знайомить нас із системою виховання й освіти аристократичної молоді, відірваної від національного і народного ґрунту. Онєгіна вчив "француз убогий" з "усього жартуючи", "чого-небудь" і "як-небудь", але усе-таки він дістає той мінімум знань, що вважався обов'язковим у дворянському середовищі: він знав трохи класичну літературу, поверхово — історію, мав навіть уявлення про політичну економію Адама Сміта. Ми дістаємо уявлення про коло читання Онєгіна, про те, якими романами зачитувалася Тетяна, якого філософа поважав Ленський.

Картини, що зображують народне життя, украплені в усі оповідання. Наприклад, дозвільному життю Онєгіна протиставляється життя міських трудівників. Коли Євгеній "напівсонний" іде з балу "у постелю", Петербург

Уж барабаном пробужден.

Встает купец, идет разносчик,

На биржу тянется извозчик...

У романі немає розгорнутої картини кріпосного права, проте яскравими штрихами змальоване життя кріпаків. "Мила бабуся" Ларіна служниць била і безжалісно "голила лоба" кріпакам. Кріпосні дівчата, збираючи ягоди в кущах, за наказом співали, "щоб панської ягоди тайкома вуста лукаві не їли".

У романі багато рядків, що змальовують селянське життя: зміну пір року і зв'язані з нею землеробські роботи, повір'я, прикмети, ворожіння і т.д. Пушкін неодноразово звертається до опису літа, осені, зими і весни, ми знаходимо в романі картини раннього ранку, нічний пейзаж при світлі місяця й опис холодної зимової ночі.

У ліричних відступах простежується вся трагічна історія грудневого повстання. У роман уведені справжні прізвища декабристів — Чаадаєва, Катеніна, Луніна, Якушкіна, Микити Муравйова, Долгорукова і замасковано Юшневського, Пестеля, С. І. Муравйова-Апостола, Кюхельбекера.

З роману ми дізнаємося про боротьбу різних літературних течій того часу, про літературні суперечки із шишковістами, познайомимося з короткою оцінкою творчості Баратинського, Вяземського, Фонвізіна, довідаємося про театр, драму і балет.

Отже, Пушкін у своєму романі зобразив широку панораму російського життя початку XІX сторіччя. Саме це й дозволило В. Г. Бєлінському назвати роман "енциклопедією російського життя".