Пошуки щастя героями п'єси М. Метерлінка "Синій птах"

Пошуки щастя героями п'єси М. Метерлінка "Синій птах"

Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський "театр смерті".

Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями "Синього птаха". Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну світу, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких також невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали...

І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приреченості, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини як такої або творчого начала.

Так, Душа Світла відправляє на пошуки Синього птаха щастя двох дітей з родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Хліба, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.

Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найважчий, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї Бірюліни, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок... Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кін.

Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримають денного світла. "Ліс" особистості недалеко пішов від "лісу" природи, який намагається засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкрите силою Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема. Є лише світло.

Проте і світло можна затьмарити — є Блаженства різні за сутністю, і багато з них, якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки Радості Розуміти, Бути, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні.

Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, знаючи про нього все заздалегідь, ненароджені діти...

Тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. Але щось подібне було вже у Тільтіля ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя.

Може, тому, що щастя не можна вижебрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:

— Ми дуже вас просимо: якщо хтось з вас його знайде, то нехай принесе до нас — він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому...

Завіса.