За бідного янгола замовлю слово... (За оповіданням Г. Г. Маркеса "Стариган з крилами")

Проза колумбійського письменника Маркеса глибоко філософська і повчальна. Одне із його оповідань-притч "Стариган із крилами" було написане 1972 року. Автор як завжди стриманий у коментарях. Він не дає свою оцінку подіям і поведінці людей, він просто описує їх і дає можливість читачеві мислити і домислювати.

Одного дощового похмурого ранку селянин Пелайо — мешканець латиноамериканського селища, — повернувшись з рибалки, побачив на своєму подвір'ї старого діда, який упав обличчям у грязюку. Дід ворушився і стогнав, бо не міг підвестися на ноги через величезні крила. Наляканий чоловік побіг по свою дружину Елісенду, яка саме ставила хворій дитині компреси. Старий з крилами налякав і дружину. Вони якийсь час стояли, розглядаючи чудернацький вигляд прибульця. Скидався він на лисого жебрака, великі обскубані крила виглядали трохи кумедно. З нього стікав бруд. Однак це жалюгідне видовище не викликало у господарів ані крихти співчуття. Спочатку вони подумали, що це потерпілий з облавку якогось іноземного пароплава, але сусідка висловила припущення, що це янгол, який прилетів за душею хворого хлопчика. Мабуть, старий янгол не витримав дощу і його знесло у багнюку. Кілька слів, які вдалося почути від дідугана, були вимовлені незрозумілою мовою. Після нетривалих розмірковувань господарі відправили прибульця до дротяного курника. Вранці дитина почала одужувати, жар спав. Подружжя вирішило відпустити янгола, давши йому триденний запас їжі та питної води. Однак прибулець виявився дуже слабким, а на крилах майже не було пір'я. А тут ще односельці постійно збиралися біля клітки подивитися на чудернацьке створіння. Господарі навіть почали брати гроші з бажаючих подивитися на їхнього в'язня.

"Почувши про приліт янгола, з'явився отець Гонзага. Всі разом почали міркувати, що робити з полонеником. Пропозиції були різні: призначити янгола головою всесвіту; зробити його генералом, який виграє всі війни; за допомогою янгола вивести новий рід крилатих людей, котрі б підкорили Всесвіт". Зрештою, священик пообіцяв написати листа єпископові і від нього отримати вказівки, що робити далі.

А тим часом люди, як нерозумні діти, глузували та знущалися зі старого. "Здавалося, надприродне терпіння було найголовнішою чеснотою янгола: його дзьобали кури, недужі висмикували з крил пір'я, щоб доторкнутися ним до своїх болячок, безбожники кидали в нього камінням. Один навіть припік йому бік розжареною залізякою, котрою таврують бичків. Старий злякано підхопився, бурмочучи щось своєю мовою, очі його наповнилися слізьми. Побачивши, що янгол реагує на біль, натовп вирішив дати йому спокій".

Це було єдиною поступкою від натовпу. Ніхто не пожалів дивне створіння, ніхто йому не поспівчував. Та й спокій йому дали скоріше через те, що мали іншу забавку з мандрівного цирку —дівчину-павука. Там, як виявилося, і грошей брали менше, і з дівчиною можна було поспілкуватися.

Питання, янгол чи не янгол залетів на подвір'я Пелайо, повисло у повітрі. Надії на зцілення недужих не справдилися. І чудеса виявилися кумедними, схожими на жарт, що добряче похитнуло репутацію янгола. Так у прокаженого на уражених хворобою місцях раптом виросли соняшники. Прагматичний натовп такого роду дива не розумів. Янгол перестав їх цікавити. А от господарі нажилися таки на прибульцеві. На зібрані гроші вони перебудували будинок, звели другий поверх і загартували вікна, щоб янголи до них не залітали. Елісенда накупила собі одягу і вдяглася, як сеньйора. Та до янгола не почувала ані краплі вдячності. Більше того, він її страшенно дратував своєю присутністю. Хлопчик підріс і почав гратися з янголом, але особливого тепла між ними не відчувалося. Немічний старий з букетом болячок жив собі самотньо і відчужено, байдужий їм і незрозумілий.

Мені щиро шкода старого, якого ніхто навіть не спробував зрозуміти. Чому він потрапив у таке середовище людей, позбавлених уяви і фантазії? Чому ніхто не здивувався і не подарував йому бодай крихту людяності? Я боюся навіть припустити, що людство так збайдужіло, втратило здатність дивуватися, відкривати щось нове і просто виявляти гуманні почуття. Ніхто у тому селищі навіть не припустив, що можливо то не янгол, а земна людина, психологічно відмінна від інших, людина, яка винайшла крила і здійснила політ — одвічну мрію людства. Хто дав право людям висмикувати пір'я і знущатися з окриленості? Адже завдяки таким людям з крилами і рухалася вперед цивілізація. І тут Маркес пропонує замислитися над сенсом життя, над своєю поведінкою у людському середовищі, зазирнути до власної душі, чого в ній більше: духовного чи матеріального.

За сюжетом оповідання, янгол таки одужав, набрався сил і зумів злетіти. Він назавжди полишив непривітне селище, а з ним і людей, що давно вже хворіють на бездуховність і мають притуплене почуття єдності людської спільноти.

Тож коли до вас раптом прилетить янгол, не ображайте і не принижуйте його. Дайте йому притулок у вашій душі. Можливо, він приніс на своїх крилах любов очищення. Не проґавте свій шанс!