Філософсько-етичний сенс зустрічі янгола з людьми в оповіданні Габріеля Гарсіа Маркеса "Стариган із крилами"

Філософсько-етичний сенс зустрічі янгола з людьми в оповіданні Габріеля Гарсіа Маркеса "Стариган із крилами"

Хто може однозначно розрізнити, де закінчується абсурд реальності, а де починається фантазія будь-якого письменника? З одного боку, життя настільки різноманітне, що в ньому можуть бути надзвичайні збіги обставин, чи просто ситуації, що не вкладаються у звичні рамки, а з іншого — хіба свідомі письменники-реалісти завжди дотримувалися лише фактів? Художнє слово тим і відрізняється від документу, що там завжди можна знайти певне узагальнення, реалістичні твори спокій-но можуть містити в собі символічний зміст, але є ще питання, що саме вважає реальністю митець. Для атеїста Бог — вигадка, для віруючого — частина дійсності. Крім того, не слід плутати реалізм зображуваного факту з реалізмом ідеї: вони часто-густо не співпадають. Стовідсотково символічні твори можуть напрочуд влучно відобразити реальні тенденції та сутність явищ, або навпаки: зовні реалістичні можуть виявитися відвертою брехнею.

"Я реаліст, — казав про себе Габріель Гарсіа Маркес, — бо вірю, що в Латинській Америці все можливе, все реальне... і вважаю, що завдання письменника полягає в тому, щоб домогтися відповідності між літературою та дійсністю". Хоча ці слова стосуються роману "Сто років самотності", вони є справедливими для усієї творчості цього письменника, стиль якого був названий "магічною літературою".

Реалізм Маркеса — у внутрішній правдивості. А от щодо фантастичного компонента... Краще розглянути це на конкретному прикладі.

Кожна віруюча людина впевнена в існуванні янголів. Принаймні теоретично. Чому б янголу не завітати на землю? У Біблії ми неодноразово чули про такі випадки. То фантастична ця історія, чи ні? Вже важко стверджувати однозначно. А те, що відбувається в оповіданні "Стариган із крилами" навколо цієї надзвичайної, але не такої вже фантастичної для віруючих події — цілком реальне.

Як сучасна людина реагуватиме на диво? Беззаперечно саме так, як це робили люди, що побачили цього старигана із крилами: хтось бачить лише видовище, таке саме, як жінка, що перетворилася на паука, хтось не вірить своїм очам, хоча ніби й не дивується і шукає відповідні пояснення, а в цілому диво виявляється чимось зайвим у буденному житті.

А тепер згадаємо деякі біблійні сюжети. Далеко не завжди янголи та святі з'являлися перед очі людям у небесному сяйві. Навпаки, перевіряючи моральний, духовний стан людей, вони приймали часом більш ніж скромний вигляд. Але ставлення людей до них вирішувало подальшу долю цілих міст і навіть народів: хтось отримував нагороду, хтось — покарання. Перед знищенням Содому і Гоморри, наприклад, теж мала місце подібна перевірка.

Старий і немічний янгол нічого не дарує, нікого не карає і навіть нічого не пророкує. А може й пророкує, але ніхто не розуміє його мови — хіба не символічний момент? Навіть священник не бажає визнавати в янголі янгола (хоч і не заперечує відверто таку можливість). Він лише застерігає не поспішати з висновками тих, хто й так особливо не поспішає, бо "якщо крила не можуть служити головною ознакою визначення різниці між яструбом і аеропланом, то ще менше за ними можна розпізнати янгола", або, мовляв, у його вигляді недостатньо гідності. При цьому він насправді просто не бажає брати на себе відповідальність за визнання дива дивом, а шле листи у вищу інстанцію, де також починають ухилятися від остаточної відповіді, пишуть відписки з додатковими питаннями — і це триває аж до зникнення самого янгола.

А як ставляться до знахідки — янгола — звичайні люди? Пелайо тримає його в курнику; коли (за допомогою яногола) одужує його дитина, він готовий відпустити "старигана із крилами", але цікавість сусідів та родичів виявляється сильнішою за диво: він забуває про кращі наміри і торгує видовищем. Отже, янгол, щось небесне, духовне за визначенням, стає засобом отримання грошей, а коли вистава набридає, і користі з янгола вже нема, останній уже просто дратує випадкових господарів. Навіть вдячності вони не відчувають, хоча значно поліпшили своє матеріальне становище: "На зібрані гроші вони збудували великий двоповерховий будинок, з балконами і садом, зробили скрізь високі пороги, щоб взимку до будинку не проникали краби, а вікна забрали залізними решітками, щоб не проникали янголи". Їм не потрібне диво. Приземленість світосприйняття не дозволяє їм навіть зрозуміти незвичайність того, що відбувається.

"Янгол був єдиним, хто не брав участі в подіях, яким був причиною" — пише Маркес. Якщо мотивації усіх людей, що бачили янгола, зрозумілі, то саме його бездіяльність може здатися дивною. Але у цьому ховається головний філософсько-етичний сенс оповідання, що стає зрозумілим, якщо спробувати знайти пояснення цій бездіяльності. Люди навколо янгола настільки поринули у буденність, що навіть не заслуговують на покарання (про нагороду взагалі не йдеться). Не лише посланця вищих сил, а навіть живу істоту рівну собі не бачать вони у янголі, але роблять це швидше через душевну обмеженість, ніж від злої волі, якої теж нема. Вони не розуміють, що роблять — і янгол просто летить від них, позбавляє від дива своєї присутності, бо вони не варті цього дива. А разом з ним іде від людей щось чарівне і важливе, що вони не розпізнали і не збагнули.

Хіба це не реальність нашої сучасності? Може, варто замислитись, скільки важливого для душі ми втрачаємо, навіть не помічаючи, що диво було поруч і що взагалі було диво.