Одіссея у царя Алкіноя (за поемою Гомера "Одіссея")

Геніальність Гомера полягає у тому, що він вийшов за умовні межі зображення лише героїчних сторін античної історії — поет передав усе розмаїття почуттів своїх героїв. Більшість його персонажів — звичайні люди з їхніми болями, радощами, з їхніми земними почуттями. Романтична і пригодницька "Одіссея" позбавлена воєнних битв і жорстоких протистоянь. Тут більше замаскованих суперечностей та інтриг між богами Олімпу. Іноді навіть здається, що вони граються з Одіссеєм, його командою, його родиною.

І це при тому, що Одіссей — бувалий муж, довго блукав світом, бачив міста і різні звичаї, у морі зазнав чимало бід. Німфа Каліпсо тримала його в гроті, бажаючи мати його за чоловіка. Та він прагнув повернутися до своєї батьківщини, до своєї дружини. Розгніваний Посейдон весь час переслідував Одіссея, аж поки він дістався до рідного краю. Афіна, навпаки, співчувала йому. Це вона зустрілася із . сином Одіссея Телемаком і підказала йому, що робити далі. Про батька вона сказала юнакові, що "він лише забарився на морі широкім, дикі й жорстокі мужі десь на острові" (переклад Б. Тена), мабуть, тримають його силою. Вона й запропонувала Телемакові спорядити найкращий корабель і вирушити на пошуки батька.

Звичайно, усі пригоди Одіссея цікаві, захопливі. Мені запам'яталися гостини гомерівського героя у царя Алкіноя. Там відбувалися спортивні змагання, у яких Одіссей спочатку відмовився брати участь. Відважний мореплавець, на мою думку, спочатку показав себе не з найкращого боку. Він обідав на бенкеті і увесь час ховав обличчя під мантією, щоб не бачили люди, як він плаче, який він засмучений. До речі, плаче Одіссей неодноразово, що дещо послаблює віру читача у його мужність і героїзм. Мабуть, це розуміє і його покровителька богиня Афіна, бо навіщо їй знадобилося перевтілюватися у царського вісника і закликати народ збиратися на спортивні ігри, щоб побачити "прекрасного, богоподібного Одіссея". А він, її підопічний, ховався під мантією, проливав сльози і мріяв про те, щоб йому допомогли дістатися додому якомога швидше. Тож коли розрекламований Афіною "богоподібний" Одіссей вкотре відмовився від спортивних змагань, з нього почав кепкувати син Алкіноя — Евріал. Він гостро зазначив, що, мабуть, чужинець займався торгівлею, намагався заробити якомога більше грошей, а не був справжнім моряком. І тільки тоді ображений Одіссей почав щось робити: жбурляти каміння замість диску, викликав юнаків на боротьбу. І знову без допомоги Афіни не обійшлося, бо вона, перевтілена в суддю, судила на користь Одіссея. Шкода, що такими були витоки олімпійських ігор. А насправді, більш цікавий у цьому епізоді поеми образ Аеда Демодока — співця царства Алкіноя. Муза Демодока при його народженні наділила злом і добром: очі закрила йому та подарувала солодкий голос. На бенкеті він співав пісні про хороброго Ахілла та мудрого царя Одіссея.

Це лише один епізод у тривалих мандрах Одіссея. У своєму творі Гомер звеличує людський розум, винахідливість та допитливість. І водночас автор засуджує беззаконня, тупу несправедливу силу (кіклоп Поліфем), а також самовпевненість та пихатість (конфлікт Одіссея з Посейдоном). Не позбавлений твір і тонкого гомерівського гумору.