Твір легендарного поета Гомера "Одіссея"

РЕФЕРАТ

на тему:

Твір легендарного поета Гомера "Одіссея"

ГОМЕР (Homeros), грецький поет, відповідно до дaвньої традиції, автор Іліади {Іlіas) і Одіссеї (Odysseіa), двох великих епопей, що відкривають історію європейської літератури. Про життя Гомера в нас немає ніяких зведень, а збережені життєписи і "біографічні" замітки є більш пізніми по походженню і часто переплетені з легендою (традиційні історії про сліпоту Гомера, про суперечку семи міст за право бути його батьківщиною). З XVІІІ ст. у науці йде дискусія , як щодо авторства, так і щодо історії створення Іліади й Одіссеї, так званне "гомерівське питання", за початок якого всюди приймається (хоча були і більш ранні згадування) опублікування в 1795 р Ф. А. Вольфа під заголовком Введення в Гомера (Prolegomena ad Homerum). Багато вчених, названі плюралістами, доводили, що Іліада й Одіссея в дійсному виді не є витворами Гомера (багато хто навіть думали, що Гомера взагалі не існувало), а створені в VІ ст. до н.е. , імовірно, в Афінах, коли були зібрані воєдино і записані передані з покоління в покоління пісні різних авторів. А так названі унитарії відстоювали композиційну єдність поеми, а тим самим і одиничність її автора. Нові зведення про античний світ, порівняльні дослідження східнословянських народних епосів і детальний аналіз метрики і стилю надали досить аргументів проти первісної версії плюралістів, але ускладнили і погляд унтаристів. Історико-географічний і мовний аналіз Іліади й Одіссеї дозволив датувати їх приблизно VІІІ ст. до н.е. , хоча є спроби віднести їх до ІX або до VІІ ст. до н.е. Вони, очевидно, були складені на малоазійському узбережжі Греції, заселеному іонійськими племенами, або на одному з прилягаючих островів.

В даний час не підлягає сумніву, що Іліада й Одіссея з'явилися результатом довгих століть розвитку грецької епічної поезії, а зовсім не її початком. Різні вчені по-різному оцінюють, наскільки велика була роль творчої індивідуальності в остаточному оформленні цих поем, але превалює думка, що Гомер ні в якому разі не є лише порожнім (або збірним) ім'ям. Недозволеним залишається питання , чи створив Іліаду й Одіссею один поет , або це доробок двох різних авторів (чим , на думку багатьох учених , є розходження в баченні світу, поетичній техніці і мові обох поем). Цей поет (або поети) був , імовірно , одним з аїдів, що, щонайменше , з мікенської епохи (XV-XІІ ст. до н.е.) передавали з покоління в покоління пам'ять про міфічне і героїчне минуле. Існували, однак, не Пра-Иліада або Пра-Одіссея, але якийсь набір устояних сюжетів і техніка додавання і виконання пісень. Саме ці пісні стали матеріалом для автора (або авторів) обох епопей. Новим у творчості Гомера була вільна обробка багатьох епічних традицій і формування з них єдиного цілого з ретельно продуманою композицією. Багато сучасних учених дотримують думки, що це ціле могло бути створене лише в письмовому виді. Яскраво виражене прагнення поета додати цьому об'ємному твору визначену звязність (через організацію фабули навколо одного основного стрижня, подібної побудови першої й останньої пісень, завдяки паралелям, що зв'язують окремі пісні, відтворенню попередніх подій і пророкуванню майбутніх). Але найбільше про єдність плану епопеї свідчать логічний, послідовний розвиток дії і цільні образи головних героїв. Представляється правдоподібним , що Гомер користувався вже алфавітним листом, з яким, як ми зараз знаємо, греки познайомилися не пізніше VІІІ ст. до н.е. Реліктом традиційної манери створення подібних пісень було використання навіть у цьому новому епосі техніки, властивої усної поезії. Тут часто зустрічаються повтори і так названий формульний епічний стиль. Стиль цей вимагає вживання складних епітетів

("швидконогий", "розовострокатий"), що у меншому ступені визначаються властивостями описуваної особи або предмета, а в значно більшої — метричними властивостями самого епітета. Ми знаходимо тут устояні вираження, що складають метричне ціле (ніколи цілий вірш), що являють типові ситуації в описі битв, бенкетів, зібрань і т.д. Ці формули повсюдно були у вживанні в аїдів і перших творців письмової поезії (такі ж формули-вірші виступають, наприклад у Гесіода). Мова епосів також є плодом довгого розвитку догомеровскої епічної поезії. Він не відповідає жодному регіональному діалектові , або якому-небудь етапові розвитку грецької мови. По фонетичному вигляді ближче усього до іонійскому діалекту мова Гомера демонструє безліч архаїчних форм, що нагадують про грецьку мову мікенськой епохи (який став нам відомий завдяки табличкам з лінеарним листом). Часто ми зустрічаємо поруч флективні форми, що ніколи не вживалися одночасно в живій мові. Багато також елементів, властивих еолійському діалектові, походження яких дотепер не з'ясовано. Формальність і архаїчність мови сполучаться з традиційним розміром героїчної поезії , яким був гекзаметр.

У плані змісту епоси Гомера теж укладають у собі безліч мотивів, сюжетних ліній, міфів, почерпнутих у ранній поезії. У Гомера можна почути відклики мінойскої культури і навіть простежити зв'язок з хетською міфологією. Однак основним джерелом епічного матеріалу став для нього мікенский період. Саме в цю епоху відбувається дія його епопеї. Що жив у четвертому сторіччі після закінчення цього періоду, що він сильно ідеалізує, Гомер не може бути джерелом історичних зведень про політичне, громадське життя, матеріальну культуру або релігію мікенского світу. Але в політичному центрі цього суспільства,в Мікенах, знайдені предмети, ідентичні описаним в епосі (в основному зброя й інструменти), на деяких же мікенских пам'ятниках представлені образи, речі і навіть сцена, типові для поетичної дійсності епопеї. До мікенської епохи були віднесені події троянської війни, навколо якої Гомер розгорнув дії обох поем. Цю війну він показав, як збройний похід греків (названих ахейцями, данайцями, аргивянами) під проводом мікенського володаря Агамемнона проти Трої і її союзників. Для греків троянська війна була історичним фактом, датованим XІV-XІІ ст. до н.е. (відповідно до підрахунків Ератосфена, Троя впала в 1184 р.).

Сьогоднішній стан знань дозволяє затверджувати, що, принаймні , деякі елементи троянської епопеї є історичними. У результаті розкопок, початих Г. Шліманом, були відкриті руїни великого міста, у тому самому місці, де відповідно до описів Гомера і місцевою віковою традицією повинна була лежати Троя-Іліон, на пагорбі, що носить нині назву Гіссарлик. Лише на підставі відкриттів Шлімана руїни на пагорбі Гіссарлик називають Троєю. Не зовсім ясно, який саме з послідовних шарів варто ідентифікувати з Троєю Гомера. Поет міг зібрати й увічнити переказ про поселення на приморській рівнині і спиратися при цьому на історичні події, але він міг і спертися на руїни, про минуле яких мало знав , перенести героїчні легенди, що спочатку відносилися до інших періодів, міг також зробити їх ареною сутичок, що розігралися на іншій землі.

Іліада й Одіссея мають безліч загальних рис, як у композиції, так і в ідеологічній спрямованості. Характерна організація сюжету навколо центрального образу, невелика тимчасова довжина розповіді, побудова фабули позазалежністю від хронологічної послідовності подій, присвята пропорційних по обсязі відрізків

тексту важливим для розвитку дії моментів, контрастність наступний друг за інший сцен, розвиток фабули шляхом створення складних ситуацій, що очевидно сповільнюють розвиток дії, а потім їхній блискучий дозвіл, насиченість першої частини дії епізодичними мотивами й інтенсифікація основної лінії наприкінці , зіткнення головних конфронтуючих сил тільки наприкінці оповідання (Ахілл — Гектор, Одіссей — наречені), використання апостроф, порівнянь. В епічній картині світу Гомер зафіксував найважливіші моменти людського буття, усе багатство дійсності, у якій живе людина. Важливим елементом цієї дійсності є боги; вони постійно присутні у світі людей, впливають на їхні вчинки і долі. Хоча вони і безсмертні, але своїм поводженням і переживаннями нагадують людей, а уподібнення це піднімає і як би освячує усе, що властиво людині.

Гуманізація міфів є відмітною рисою епопей Гомера: він підкреслює важливість переживань окремої людини, збуджує співчуття до страждання і слабості, будить повагу до праці, не приймає жорстокості і мстивості; звеличує життя і драматизує смерть (прославляючи, однак, її віддачу за вітчизну).

У стародавності Гомеру приписували й інші добутки, серед них 33 гімни. Війну мишей і жаб, Маргита. Греки говорили про Гомере просто: " Поет". Іліаду й Одіссею багато хто, хоча б частково, знали напам'ять. З цих поем починалося шкільне навчання. Натхнення, навіяне ними, ми бачимо у всьому античному мистецтві й у літературі. Образи гомерівських героїв стали зразками того, як варто надходити, рядка з поем Гомера зробилися афоризмами, обороти увійшли в загальне вживання, ситуації знайшли символічне значення. (Однак філософи, зокрема Ксенофан, Платон, обвинувачували Гомера в тім, що він прищепив грекам неправильні уявлення про богів). Поеми Гомера вважалися також скарбницею всіляких знань, навіть історичних і географічних. Цього погляду в елліністичну епоху дотримував Кратет з Малл, його заперечував Эратосфен. В Олександрії дослідження текстів Гомера породили філологію як науку про літературу (Зенодот Эфесский, Аристофан Візантійський, Аристарх Самофракійский). З перекладу Одіссеї на латинську мову почалася римська література. Іліада й Одіссея послужили моделями для римської епопеї.

Одночасно з упадком знання грецької мови Гомера перестають читати на Заході (ок. ІV в. н.е.), зате його постійно читали і коментували у Візантії. На Заході Європи Гомер знову стає популярним починаючи з часів Петрарки; перше його видання було випущено в 1488 р. Великі добутки європейської епіки створюються під впливом Гомера.

Одіссея. Одіссея оповідає про те, як Одіссей, цар Ітаки, острова на заході Греції, після довгих і небезпечних блукань і пригод повернувся додому до своєї дружини Пенелопи. На відміну від Іліади, дія якої розвивається переважно в Трої і навколо неї і викладається як послідовне оповідання, в Одіссеї місце дії часто змінюється.