Ні парків тут немає, ні городів, ні рядків.
Люблю сидіти я в поліції, в начальників.
Лиш маю я розмови з братом,
Який працює у нічні медбратом.
Щоб сина він до праці скорш привчав
Й багато перед Дядьком не скавчав!
Я був колись і сам таким —
Амбітним, чесним, чортзна-ким…
Хотів служити я у кібервійську,
Тож поступив та вчив — тихенько — я російську.
Мене манили петербурзькі ночі,
Про них я мріяв ледве не щоночі:
Як я приїду з Пітера сюди, під Київ,
І поліцаїв цих я викину в помиї.
Я памʼятаю: Борю, лютий, Москворецький міст.
11:31… вже роки три, як знову путінський режим.
Якщо життя я кращого жадаю,
то, повернувшися під Київ, — ніц я не бачив та не знаю.
Мій брат теж дещо знав.
Він звик, що в ФСБ, у слідчій групі,
там наш товариш виступав…
А потім, через пару років, той пропав.
Зате я там на цю квартиру назбирав.
Казали, що я петербурзька криса всі сусіди.
А що мені? Я лиш інформував
Ну й деколи вивчав — тихенько — ціаніди...
Про це триндять і досі всі сусіди.
На жаль, не склалася карʼєра, як хотілось,
Бо там, у Наддєржаві, і так багато "отравілось".
Сказали: "Єдь назад, хохол і трус!"
Відтоді у поліції влаштОвував я вічний землетрус.
Працюю. Як пітьма все поглинаю.
Винен чи не винен — за розпорядженням усіх сажаю.
Аж ось взяли мене та й скоротили…
Та ж не біда!
Й новенькі люди, "не з системи", голодніли.
Сиджу з Юрком у відділку: їмо ми тюльку, чарку.
До неї — баби, та за могорич знов сварки.
Натирив я при обшуках вже досить антикварки!
Подалі від лікарень, шкіл, садків…
Я повертаюся в квартиру 27.
І пусто так, подекуди самотньо.
Відшиє Галька матюком — художньо.
В квартирі, що навпроти,
Ці "кровосісі" знов сварились.
Сварились, а потом любились.
І за Миколу, сина, голосно молились.