Я маю декілька облич,
Я маю тисячі думок,
Деколи падаю я долілиць…
А потім стрімко підіймаюсь
і знову "берега пускаюсь".
Хоч знаю я багато слів,
Та часто нічого сказати.
Бодай, що-небудь вже скажи!
Та ж ні, НЕ МОЖУ, краще промовчати,
Щоби у вирву злості інших, не пірнати.
Я маю декілька облич.
Доволі часто так буває,
Що хтось так сильно окриляє…
і посмішка зʼявляється одразу,
А потім змінюється на відразу.
І падаю я деколи щосили в землю,
Чому у землю?
Бо не відчуваю тіла…
Не памʼятаю, що й коли хотіла…
Лише лежу та й думку я гадаю,
Коли це все закінчиться… не знаю…
Ееех… знову в пристрасті із демоном пірнаю…
… Нічого ти не вдієш, це життя,
Метаморфози. Трансформації. Злиття
Душі, та серця й обовʼязково тіла,
і… РОЗУМУ… (ледь не забула)!
Його включати зовсім не хотіла…
Так хаотично все…
Ой, СТОП!..
Достатньо думати, копатись
В розумну особистість чи дурненьку гратись!
В теперішні часи… часи "ВєлікорОсії",
Де люди — представники гидотної емісії,
Забула я вже зовсім про кіно дискусії, євроекскурсії, міждержкомісії,
На зміну їм прийшли ракетоносії, репресії, диверсії.
Ой, знову… СТОП!
Дайте пігулки від депресії!
… О тааак, деколи падаю я долілиць,
Та змінюю знов сотні тих думок, облич,
І завжди я встаю, а тут… Не встала!
Чекатиму ще тижні два чи три.
Як сказано, "Пророком",
який вже має сотні тих іудівських облич
Й не моргне оком…