Хмари повні людського горя
Штурмували як хвилі Чорного моря
Землю чорну, родючу. Ховали сонце її барвисте,
Ховали світ від голодних очей.
Враз вони розійшлися. В подобі крилатого птаха
Небо пекуче червоне сліпило сьогодні людей
Душею-світилом зголоду вмерлих дітей.
Навіть остання тодішня мураха,
Працьовита остання мураха
На землях від віку родючих
Поживи тоді не знайшла,
Поживою ставши сама.
На вулицях пообабіч в деревах плодючих
З дерев була знята й трухнява кора.
На місці де сонце сідало й зеленіла достатком гора
Все вибрано взимку з городів родючих,
Там сонцю сходити потреби нема
І мороком землю вкрила зима,
А не білою скатертиною
І колядою.
Небо до вечора більш не ховалося
Душі їсти ходили, блукаючи, бо хатів вже нема.
Все те, що зосталося, чи відродилося
Сьогодні від всіх забирає війна.
Добре, що небо відкрилося — отже, вони там.
23 листопада 2024
День вшанування пам'яті жертв Голодоморів 1932-1933 років, а також масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років.