Вперед летів, розкривши крила,
Я мріяв, що добро — то вектор, шлях до зміни,
Я вірив в чесність, що була мінлива.
У очі любо посміхались, запевняли
Казали, щоб не переймався, добре буде все,
Книжки підписували, з посмішкою дарували,
Здалося, що реалізую врешті я себе.
Але тут знову й знову критика лунає:
Багато "вперше", "те не так і се",
"Ліпкан в науці нас не прославляє,
Одноосібно пише геть усе"...
"Не та структура і не ті завдання", —
Повсюди критика, негація і небажання.
Якщо ти критикуєш, ласку май: запропонуй,
Окресли власне бачення і шлях ти намалюй.
"Підрозділів відчутно забагато",
"І незліченно пунктів тої новизни",
Ой, клята "міждисциплінарність" —
Не бачать ниці у науці глибини.
Хто право дав, щоб істину приватизувати,
Себе "останньою інстанцією" сміливо називати
Судити і з погордою виносити вердикти?…
Де є ціпки — не буде волі Бенедикта.
Не будем мать своїх Платонів,
Сікорських, і Айнштайнів і Ньютонів.
Наука без кайданів має розвиватись,
У нас же звикли у науці самолюбоватись.
Топити, гнобити, всіляко принижати,
Дивитись прямо в очі і брутально так брехати,
Дивіться також
- Володимир Ліпкан — Страждання
- Володимир Ліпкан — Шкільні роки
- Володимир Ліпкан — Українська доля
- Ще 24 твори →
Підкреслюючи лише власну велич, геніальність.
Нема наступності в науці,
Замало справжніх лідерів і вожаків.
Тож для політиків блискучих,
Той світ науки вже давно стемнів.
Зрабовані ментально думкою про власну першість,
Вони дорогу новим людям не дають:
Бо вороги альтернатив, полеміки, системність
Вони цей світ майбутнього псують.
Яка ж там "Українськая Держава, —
Лунав той гомін звідусіль, —
Не прийнято так називати Україну"!
"Шановними" людьми заволодів ментальний хміль.
Асоціація з "минулим гетьманатом",
Невдачами і скрутою, поразок манівці.
То розумовим треба буть дегенератом,
Щоби бояться справжніх вільнодумців і Творців!
Творців, які творили Українськую Державу!!!
Не просто "Україну" і не просто "УНР".
Республіка, монархія — державність є начало!!!
А назва "Україна" — то скарб із СРСР!
Лексема "Україна" — назва території.
Вона державний зміст не визначає!
Держава має назву — це історія,
Державність — нації зумовлює, ґенезу позначає.
Державність нації — це риса,
Тому доцільно назву вірно визначати,
Бо "українці" — це не просто жителі й населення землі.
Не просто: населяють певні території,
Живуть віками і плодять дітей,
Вони — є автохтони, мають величну історію,
Вони взірцем є працьовитості, генерування смислів і нових ідей.
"Державу ми створили, черга — українців", —
Ця моя теза так збентежила усіх,
То що за вчені-популісти,
Що заперечують сю ідентичність? Це не сміх.
"Гуманітарна аура" всім поперек горлянки встала:
Так геть усіх Костенко Ліна "задобвала"!
Діоптрії, позбавлені розумного лаштунку,
"Шановні" ті — пропащі, нема їм порятунку.
Це зрада в головах у тих "учених",
Змосковщених в усталених кліше,
Я відчуваю спротив той шалений,
Він надихає далі йти понад усе.
Не бачать жодних аргументів,
Не чують інших, тож лишень себе:
Наука наче поле екскрементів,
Де є "шановні": їхня думка, то для них усе!?
А решта? Хай там десь блукає,
Не можна світло закривати,
"Шановні професóри" іншу думку мають,
А решті — навіть нічого й шукати!
У темряві облудства самозакохання,
Наука справжня чахне без вагання!
Полеміка, дискусії і науковий плюралізм —
Це шлях до розвитку, це є демократизм!
Омана, заздрість і некомпетентність,
Підступність, підлість і брехня —
Ось так: наука в Україні має і таку валентність,
Тому про труднощі всі балачки — НЕ маячня!
Сприймати іншу думку геть вони не хочуть,
Вникати в глибину? Навіщо їм це все?!
За спиною вони завжди, базікали, регочуть,
Бо твердо переконані: завжди їм все мине!
Як тяжко нам з глухими говорити,
Достукатись до їх думок, сердець.
Глухих не можна вмовити і пояснити,
У них свій світ і хай їм грець!
Як важко нам з глухими говорити,
Показувати правду всім сліпим:
То наче головою в стіну бити,
То треба буть убогим і дурним.
Як смутно нам з глухими говорити
Показувати правду всім сліпим,
Як журно з ідіотами нам поруч жити,
А сперечатися — то й годі з ним!
Як гірко з ідіотами нам сперечатись
Коли вони у дурні шиють НАС!
Світ повернувся — треба долучатись,
Бо не помітим, як мине НАШ час!
Отак живем: з глухими і сліпими,
З дурними, ідіотами і безталанними людьми.
Щасливий: світ не переповнений ще ними,
Я вірю, врешті, переможем МИ!
Недоконане завершення
Із одного болота вистрибнув у інше,
У двох калюжах час свій зіпсував...
А виявилося: люди і не кращі і не гірші
Це сам собі я світ Добра намалював.
Я сам повірив в щирість у людини,
Себе запевнив, пересвідчив: Добрі люди є.
В порядність віра виринає із Душі глибини
Я переконаний : колись наука справжня оживе!
08 червня 2024 року