Житіє таргана Пафнутія

У двох епісодіях із двома стасимами

Вам ніколи не траплялося бути в товаристві справжніх тварин?.. О, так ви не знаєте, скільки чесноти, скільки дійсної моральності й невимушеної веселості завжди буває в подібних зібраннях!

Барон Брамбеус, "Осіння нудьга".

Епісодій перший. Похмілля

Тарган Пафнутій зіщулився й повів вусами. На нього падала гігантська брила ароматного торта. Ще мить, і Пафнутій буде заживо похований під лавиною делікатесу!!! Тарган у жаху сіпнувся… і прокинувся.

Привидиться ж такий кошмар, та ще не у звичайний день, а саме в середу! (По середах тарган Пафнутій святкував свій день народження, бо саме в середу він з'явився на світ). Брр! Дотепер серце стукочеться! Ну й сон, щоб його…

Пафнутій солодко потягнувся всіма шістьома кінцівками й піднявся з ложа, що ним слугував шматочок промокального паперу, котрий потрапив в ущелину плінтуса – обитель нашого героя – ще в ті прадавні часи, задовго до народження Пафнутія, коли люди писали чорнилом, яке потрібно було промокати, щоб не розмазалося. Ложе перейшло до нього в спадщину від предків. Піднявшись і наспівуючи з "Одруження Фіґаро" Моцарта – "чи не доста гасати та грати, чи не час чоловіком вже буть" і т.д. – тарган зробив підбадьорливу ранкову гімнастику. Жваво (ать-два, ать-два) порухав трьома парами кінцівок, черевцем, вусами й навіть крильми, котрі натякали, що мільйони років тому предки Пафнутія вміли літати.

Зарядка прогнала похмурий осад від кошмару й розбудила апетит.

Сніданок був, дійсно, святковим, як і належить в день народження. На перше – шматочок смаженого минтая. На друге – порція баклажанної ікри. На третє – повна шкарлупка (від соняшникового насіння) компоту із сухофруктів. Тарган, незважаючи, що середа було днем народження, вирішив гостей не запрошувати. Бо ж гостей, як відомо, хлібом не годуй… а годуй делікатесами. А ділитися такими делікатесами, добутими вчора майже з ризиком для життя, Пафнутію не хотілося. Пов'язавши серветку, яку люди обізвали б просто порошиною, наш герой взявся до трапези.

Він не просто жер, він вкушав, як досвідчений гурман. Його довгі вуса-антени томно ворушилися від насолоди…

Наситившись, відвалився від їжі й облизав кігтики передніх кінцівок. Залишки ласощів прикрив пушинкою, до обіду.

Нинішній день народження Пафнутій вирішив ознаменувати одноденним туристичним походом рідним краєм. Те, що тарган називав рідним краєм, автор цього твору назве квартирою громадянина Ю.Е. Антикефірова.

Перш ніж залишити рідну обитель, тобто вилізти з ущелини плінтуса, Пафнутій подумки склав маршрут походу.

Спочатку – уздовж плінтуса до ніжки тумбочки.

Потім – сходження на тумбочку й проникнення крізь вентиляційний отвір усередину телевізора, що стоїть на тумбочці.

Від телевізора до підвіконня – по кабелю телевізійної антени.

Від підвіконня до карниза – по гардині.

Від карниза до шафи – по стіні під відсталими від неї шпалерами.

А потім, спустившись по шафі до плінтуса, знову уздовж останнього – до рідної ущелини.

Втім, такий план не був догмою й міг бути змінений зважаючи на обставини.

Під час походу Пафнутій гадав робити тривалі зупинки, не тільки для відпочинку, але й для огляду визначних пам'яток. Наприклад, усередині телевізора він розраховував помилуватися мальовничим масивом величезних запилених ламп (телевізор був стареньким, ламповим). З підвіконня, видершись до скла, можна побачити потойбічний світ, тобто світ по той бік вікна. З висоти карниза можна подовгу озирати "ландшафти", що розстеляються внизу, тобто всю кімнату. Багато цікавого було й у шафі з одягом; наприклад, запонка в куті на підлозі, прикрашена буквою "Ю"… Крім іншого, Пафнутій збирався поспілкуватися з живучою в шафі старою міллю Аделаїдою… "Я планов наших люблю громадьё" – написав поет Володимир Маяковський у поемі "Хорошо!". Тарган теж любив "громадьё" планів своїх на сьогодні й наперед тішився, що день народження відбудеться дуже цікаво.

Втім, не треба думати, що запланований похід був цілковито безпечним! По-перше, зійшовши на вершину тумбочки, можна було потрапити на очі гігантському, за тарганячими мірками, громадянинові Ю.Е. Антикефірову, який хоч і не був громовержцем, зате був, якщо так можна сказати, газетовержцем. Тобто міг обрушити на комаху удар згорнутої в трубочку газетою. Удар, не сумісний з життям. По-друге, у телевізорі присутня висока електрична напруга, яка здатна уколошкати навіть декого побільше таргана. По-третє, за карнизом у своїй павутині причаївся кровожерливий павук на прізвисько Упир, що може, упившись у комаху жахливими щелепами, висмоктати з неї життя. Пафнутій залучив до свого маршруту не ту ділянку карниза, а протилежну, але все-таки…

Отже, турист, налаштований на цікаву і десь небезпечну дорогу, вийшов із житла. І відразу, буквально біля самого, образно кажучи, порога своєї домівки натрапив на цілком нову визначну пам'ятку. Біля плінтуса стояла порожня скляна пляшка. На її прозорому корпусі що спрямувався вгору, красувався обривок афіші. (Такі афіші люди називають пляшковими етикетками). На афіші були букви. Пафнутій умів і полюбляв читати, тому він досить швидко прочитав усі шість літер:

П Ш Е Н И Ч

Із прочитаного зробив висновок, що колись у цій прозорій "цистерні" був продукт пшеничний, тобто хлібний. Який конкретно – залишалося неясним, тому що крім цих шести букв ніякої іншої інформації на паперовому обривку не збереглося.

Задумливо почухуючи кігтиками передньої кінцівки чоло, Пафнутій став міркувати логічно. Що виробляють із пшениці? Борошно. А що роблять із борошна? Хліб, булки, пончики, пироги і так далі. Дуже малоймовірно, щоб у посудині з вузьким горлечком перебував хліб, або булка, або… Як би люди їх звідти виколупували? Людина не тарган, у вузьке горлечко не пролізе. Інша справа – рідина… Хлібна рідина, це… Це… Ну звичайно ж! Це хлібний квас! Ай да Пафнутій! Ай так молодець! Як швидко розгадав загадку! Або все-таки не квас?

Таргана розібрала така цікавість, що він вирішив, будь-що-будь, піднятися до отвору й понюхати, чим із пляшки пахне.

Спроби дертися по пляшці не увінчалися успіхом. Кігтики сковзали по гладкому склу, не знаходячи нерівностей, за які можна зачепитися. Пафнутій ледве був не засумував з невдачі, але тут на думку спала інша ідея. Приблизно в сотні тарганячих кроків від житла Пафнутія, біля плінтуса під шафою, наш герой якось бачив досить довгу гілочку, що відламалася від віника. Якщо один кінець цієї гілочки вперти у верхню кромку плінтуса, а іншу покласти на горлечко пляшки, то вийде як би міст, по якому можна… Так! Чудова ідея!

Не буду описувати, скільки сил витратив тарган, аби дотягти ту гілочку до пляшки. Тарган трудився як мураха. Ще більше зусиль йому знадобилося, щоб нагромадити цей міст між плінтусом і пляшковим горлом. Кілька разів кінець гілки зсковзував зі скла й міст обрушувався. Але, зрештою, фрагмент віника з'єднав плінтус із устям пляшки.

Передихнувши після настільки тяжкої праці, Пафнутій поплював на кігтики передніх кінцівок і обережно став переміщатися по цій кволій незакріпленій поперечині, що трохи прогнулася під вагою таргана. Упасти з такої висоти Пафнутій не боявся. Йому доводилося падати й з більших висот. Таргани мають крила. І хоч вони не можуть підняти таргана вгору, зате можуть зіграти при падінні роль парашута, завдяки чому падіння навіть із дуже великих вишин обходяться без травм. Нахилятися над отвором і заглядати усередину пляшки обережний Пафнутій не збирався, тому що розумів, як це небезпечно. Можна зісковзнути в черево посудини без усякого шансу вибратися назовні. Тарган праг лише наблизитися й понюхати, не більш того.

Коли спритний Пафнутій, перебираючи по гілці від віника чіпкими кінцівками, доповз майже до самого скла, він нагострив вуса й потягнув повітря, передчуваючи апетитний аромат хлібного квасу. Але замість цього із прозорого кратера на нього пахнуло таким задушливим і дурманним смородом, що в нього перехопило подих і збаламутився розум. Тарган заточився й звалився з поперечини. Крила, інстинктивно розчепірившись, забезпечили очманілій комасі м'яку посадку. Слава богу, він упав не усередину пляшки, а поруч із нею.

Отже, виходило, що Пафнутій помилився. Що в посудині, до того, як його спорожнили, був аж ніяк не хлібний квас, а якась дурманна гидота. Повержений ядухою тарган віддихався й з деяким подивом відзначив, що перед очима все пливе й двоїться, а думки плутаються й вислизають.

– Мучочомо… – промурмотав Пафнутій.

Він хотів сказати "Чому…", але замість цього рот, що став неслухняним, пробубонів от таку нісенітницю. І Пафнутію зробилося смішно. Він гепнувся на спину й зареготав, дриґаючи кінцівками. У мозку ворушилася думка: я сказав "мучочомо", я сказав "мучочомо"; і ця думка його страшенно веселила. Але, регочучи, тарган у той же час і дивувався такій незвичайній своїй поведінці.

Насміявшись до сліз, він, схлипуючи, спробував підвестися, але його хитало із боку убік, як моряка на палубі під час шторму, і він знову валився на підлогу. Це його розвеселило ще більше, і він знову зайшовся в реготі, що доходив до вереску, стукаючись у конвульсіях головою об скло пляшки.

Нарешті Пафнутій стомився сміятися й затихнув. У голові томно текли обривки його власних думок, а також промов і пісень, які він чув із радіо, телевізора й рота громадянина Ю.Е. Антикефірова, що змішалися в потік безглуздя. І одурманеному тарганові чомусь хотілося, щоб ця мислена ахінея тяглася й тяглася нескінченно: "…ех життя моє малина недорізана кукареку хе-хе Пафнутесько буцни цеглину нє кочегари ми нє плотнікі захід нам допоможе о сколько нам откритій чудних гоп гоп гоп уносі готовєнького ігноруючи підступи імперіалізму о кто ж сравнітся с Матільдой моєй генеральний секретар навєрно только дельтаплан поможет мнє і ніяких цвяхів…"

Раптом Пафнутій схлипнув і заридав. Йому згадалася перша й назавжди втрачена любов. Ще зовсім юним тарганятком він полюбив привабливу крихітку. Так, крихту від яблучного пирога, що впала зі стола. Вона так апетитно пахла! Пафнутій ласкаво гладив свою крихту, відщипуючи від неї малесенькі шматочки, і вкушав їх дуже неспішно, щоб ласощів вистачило подовше.