Ніч надійшла до столиці.
Місячне сяйво замкнули в тюрмі
Хмариська-завойовниці.
Хоч де-не-де і горять ліхтарі,
Рідкісні гості району,
Блиском своїм не здолають вони
Темряву цю беззаконну.
Дивляться лампи крихкі на асфальт,
Сонно, і тьмяно так сяють,
Мовби очікують свого кінця,
Й мало-помалу, згасають.
Голі дерева те бачать, і в мить
Віти до неба підносять.
Боючись нападу лиха і бід,
В Господа захисту просять.
Я ж, біля свого вікна стоючи,
Грізний пейзаж оглядаю,
Пальцями стиснувши губи свої,
В темінь сумну промовляю:
"Дарнице, раднице дивна моя,
Що ж відбулося з тобою?
Рідною серцю колись ти була,
Нині ти стала чужою..."