Гуртом добре й батька бити

Вся ця історія скінчилась ( сподіваюсь — скінчилась )  досить давно, й згадати зараз деталі практично неможливо, та й не дуже хочеться мені це робити. Біс його зна, навіщо я взагалі це згадую.  Ніколи не відчував себе мазохістом,  аж ось — підкидаю сам собі неприємні спогади. Навіщо ? Гм...

Ту дівку я зняв в барі, в центрі міста й признатися, власне й  не сподіваючись на успіх — занадто вже гарна була цяцька, висока, струнка, ноги — хоч телевежі будуй за такими проектами, а груди взагалі...  М-да... Але пика така вже горда, зманіжена, одразу видно — ціну собі знає,  й менш ніж  на  "мерседесі"  не підкотишся.

Але — хм... Вдалося. Я аж здивувався.

Посміхалась, дивилася зацікавлено, на каву погодилась і на коньяк теж. Хм... Ну, ляси точити я завжди вмів, видав спочатку щось на найнижчому рівні, анекдоти тобто, потім спробував трохи вище, кінець кінцем вона видала цитату з Джойса  -  я  аж  очманів. ну  хто зараз Джойса читає ?!  Та ще й дівка ?!  Та ще й гарна ?! Хм... а скінчилось тим, що погодилась на коньяк і каву в мене.

Дурень я,  дурень !  Як казав один мій знайомий — не  тією головою думав.

Ну та ладно.

Приїхали, значить, включив я музику, лазер,  випили кави з коньяком, видав я їй сеанс хіромантії  й  з  долонь  перебрався потроху вище.

Хай йому чорт !!!

Коротше кажучи, через пару годин я відчув, що мої уявлення про секс значно змінилися.  Чорт забирай, я навіть не думав, що так можна ! А вже коли й сил не залишилось, вона щось таке зробила — там доторкнулась, десь поцілувала, ще десь язичком  провела — й поїхали... на друге коло.

Яке там друге... Тут калькулятор потрібен, щоб ті кола порахувати.

Й водночас я відчував, що повією вона не була. Не знаю, як це пояснити. Це відчувалось. Просто, як то кажуть — знайшли один одного. Я чув іі всю, вважав іі найближчим другом, не хотілося мати й найменшої таємниці від неї, й це було прекрасно, і я б з задоволенням залишив іі з собою назавжди, але...

Але зась. Перекрити собі шляхи, втратити свободу, ego... ні.

Я повинен бути вільним.

Ну й добре. Дякувати богові, це вже не проблема.

Хе-хе, богові,  аякже... Досі б дякував, якби власної кеби на плечах не було. Й пістолета в кишені.

Але це все нюанси.  Той дядько сам винен.  Навіщо  отак-от викобенюватись з своєю технікою ?

Так от, копирсаючись у його спадку, знайшов я й цю штуку.

Дівка прилад побачила — аж засвітилась. Як це я не помітив — біс його зна,  досі не розумію. Та ще й взяв, дурень такий, й виклав їй все, як на тарілочці.

Так і  так, кажу,  робить ця штучка копії з мене.  Копії з варіантами. Наприклад, мер міста — ну, майже я тобто, — має дещо кращі  організаційні  якості.  Ще один "братчик" — так я їх називаю — той,  що в Південній Африці чорних  пострілює  -  так справжній Рембо.  Це  мені  романтики колись захотілось.  Й долярів.

Так от,  розповів я їй про прилад, пояснив,  де дістав, як розбирався, дещо прибрехав, звичайно,  щоб показати, який я розумний. Взагалі-то  там  і  розбиратись не було з чим — техніка розумна, береш в руки — сама підказує,  що робити  й  як.  Дещо подібне на наших комп'ютерах вже є — контекстний хелп зветься.

Дівка слухала — аж горіла,  а коли я про заміжжя сказав  — соромливо так зашарілася, обняла, притислась — я мало не зомлів , так це в неї гарно вийшло — й якось так  хитро  опинився  мій копіювальник в неї.

Ну в неї — то й в неї. Хай побавиться. А я ж, значить, тим часом плани  будую,  в  якому  місті  квартиру купимо, коли переїжджаємо — бо чотирнадцятий я в такому містечку — це занадто.

Коли дивлюсь  — занадто вже впевнено вона той прилад крутить. Я сам так не вмію !  Рипнувся забрати — а ні. Ворухнутися не можу. Аж зойкнув з переляку.

— Ну звичайно, — каже вона  тим  часом.  -  Наш  варіатор. Варіатор, а не копіювальник. А з хазяїном що ти зробив ?

І я проти волі,  проти самого себе спокійно так і виклав — як убив,  де закопав...  Ну й взагалі все,  навіть де тепер мої копії працюють, і яку ми капость наготували, виклав.

Ось так. Підсипала щось у каву, курва.

Коли розповідав,  як трупа того на шматки різав — в неї аж сльози виступили — знала, мабуть того дядька, а може й любила.

Тьху ! Влип.

А вона все дивиться в копіюваль...  тьху,  варіатор тобто, щось робить й бурмоче:

— Ніхто й не думав про таке використання,  це ж відкриття, але ж буде тепер мороки з чисткою періоду,  або й взагалі переписувати доведеться...

А їй хтось — чи щось — явно звідти відповідає,  але  я  не чую. або не розумію.

Й тут вона помилилась. Розвернулась до мене спиною. "Братчик" з Африки — я ж-бо їх всіх одразу відчуваю — одразу ж і допоміг,  все-таки практика в нього чудова,  підказав.  І  я, ледве ворушачись, спромігся все-таки на цю курву впасти.

Ну, дівка не дуже сильна,  та й не чекала,  впала,  прилад випустила, я  тут-таки  від полону звільнився,  довбонув її під ребра, в сплетіння,  збив,  а потім  копняка п'ятою  в  потилицю  -  аж захрустіло.

Дякувати знову ж таки тому "братчику" — вбивати він вміє. А тут і ще один виліз. Той, що в безпеці працює... начальничок. Тікати,  каже, треба. Судячи з усього, вийшли на тебе завдяки роботі  приладу,  отже роби швиденько ще одну копію,  якщо зможеш, то одразу мертву, кидай поруч з цією сучкою — теж мені, Мата Харі !  — відкривай газ, підпалюй свічку й тікай. Знайдуть "наші" — ще один братчик справу замне,  знайдуть "їхні" — подумають, що вона завдання виконала, прилад знищила й загинула.

Окей.

Я так і зробив.

Але копія вийшла чомусь жива й з пістолетом.

Оце питання мене й мучить з того часу,  та й мучитиме, мабуть, до смерті.

Хто ?

Хто з нас вистрілив першим ?