Гірка чаша сія

Гірка чаша сія.

А почалось все чудово, аж занадто.

Компанія була невелика,  але тепла й дружна, й стіл був на висоті,  й  хазяйка показала всю свою неабияку майстерність,  а гості вміли відповідно цінити  такі  речі.  Вино  лилось,  дещо міцніше  теж  не  марнувалось,  а  винуватцю свята вже набажали стільки,  що вистачило б й на таку саму компанію, й до того ж він був певен цього — цілком щиро.

Хтось щось,  ляпнув  з  приводу їхньої останньої "пташки", хтось майже серйозно обурився й почав доводити щось протилежне, на  кілька  хвилин спалахнула дискусія,  але під демонстративно знудьгованими жінок згасла, як гас під струменем піни.

Це було  нормально  для  такої  компанії.  Всі любили свою справу,  а чужі — тобто люди,  що не цікавились Проектом —  тут просто не траплялись. А як і траплялись — то ненадовго.

Та й жінки,  власне  кажучи,  вже  звикли,  й  ті  погляди вміщали більше материнської поблажливості, аніж справжнього осуду — мовляв,  ох уже ті чоловіки !  й  тут  про  свої  нудні справи ! та хай уже, що з них взяти — як діти...

"Нудні справи",  тобто  Проект  годували  й  одягали  всіх присутніх,  й,  слід  зазначити,  робили  це  непогано,  й дещо виблискувало на вечірніх туалетах жінок аж ніяк не за гарні очі чоловіків,  та  й  дві  шеренги  автомобілів,  що  стояли перед котеджем, теж впали не з неба, а втім, жінки э жінки, й все, що хоч  трохи  пов'язане  з "залізяччям" з їхнього погляду — пуста витрата часу,  який "кожен порядний чоловік міг би  провести  в сім'ї, а не сидіти до ночі чорт-зна-над-чим".

Всі присутні пройшли свого часу  такий  іспит,  а  хто  не пройшов — то таких тут вже й не залишилось.

Тридцять три !

Він посміхнувся.  Зовсім  недавно  святкували  виділення коштів на Проект — він, власне, й не був ще тоді Проектом, мало не вчора були перший старт й  перший  -  й  останній  поки  що, тьху-тьху ! —вибух, коли рознесло мало не половину заводу...

— Що  з  тобою  ?  -  дружина  схилилась  ближче,  ніжно провела пальцями по обличчю. — Щось не так ?

— Ні, ні, що ти ! Все прекрасно. Просто замилився.

...зовсім недавно вони познайомились, він був першим й поки що — знову ж таки, тьху-тьху ! — єдиним. Жінка була однією з небагатьох,  що не ревнували до інших й до  Проекту,  хіба  що зовсім трохи й напочатку...

— ...будь яка система — або стабільна,  або нестійка. Якщо вона  стабільна — то повинна мати й певну антисистему. "Пташка" не злетіла б,  якби не "їхня" система ПРО. Бог не може існувати без Диявола. Якщо тільки рівновага руйнується — система починає рухатись,  виникає  Поступ  й  кожної  наступної  миті  система перестає  існувати,  утворюючи  щось  нове,  що  з  точки  зору мешканців старої системи означає просто руйнування...

Ого ! Хто ж це там такий розумний ?

Він прислухався.  Дискусія  спалахнула  в сусідній кімнаті. Тема була цікавою,  але хтось іх вояк — літуни, виконавці, що з них  взяти  ?  -  звернув  увагу  присутніх  на  те,  зо  дами занудьгували й хочуть танцювати.

Ну й ладно. Танці — то й танці.

А далі  вже  було  просто  нецікаво.  Потанцювали, випили, потім ще й ще. Всі розмови звелись на те, хто з ким, та скільки разів,  та як саме. Хтось крадькома поцілував хазяйку, а та не дуже й опиралась,  аргументуючи лише тим, що мовляв, он чоловік побачить. Потім почали зникати поодинокі парочки...

Він вийшов  на  ганок.  Поглянув  назад  -  музика,  шум, збуджені жінки притискаються до першого-ліпшого,  запах поту  й вина,  а тут,  просто над головою,  холодно палали зірки,  такі рідні, близькі — й недоступні.

— Ящик !  — сказав чоловік.  Сказав,  хоч вже багато разів зарікався це робити.

— Слухаю  !  -  голос  був  сухий  і спокійний,  й долинав звідусіль й нізвідки водночас.

— Дай прогноз. Глобальний.

— Ядерна війна через шість  років.  Загибель  цивілізації, потім  людства,  як  біологічного  виду.  Кліматичні  зміни  в напрямку...

— Досить.

Запала гнітюча  пауза,  лише  десь  у  кущах  ритмічно потріскувала гілка й ледь долинав хрипкий шепіт.

— Покажись.

Щось невловиме,  мінливе,  неймовірно  чуже  й  від  цього жахливе згустилось й виринуло  просто  з  повітря,  завмерло  в повній  нерухомості  — чи в безперервному русі ?  — осліпило нестерпним сяйвом — а можливо,  повною  тьмою.  Людські очі не могли б бачити це й  тим більше не здатен був людський мозок таке осмислити й навіть істоти з півмільярдом  років керованої еволюції за  плечима  не  змогли  довго  витримувати  контакт з власним створінням.

От вам і "просто машина".  Хм...  "Вам". Кому це — "вам" ? Всі здохли невідомо скільки пульсацій Всесвіту тому.

Хай йому чорт ! Ящик, ну де, в чому знову допущено помилку ?  Чому всі ці цивілізації або заклякають в повній нерухомості, або гинуть,  або починають молитися на мене,  ? Я їх створив, я обережно підкинув мислення — хай йому чорт,  яку  легенду  вони створили з цього ? Навіщо ? Чому ж все так ?! Чому жодна з них, буквально жодна з цих банд,  не може жити нормально, як... як.. як ми до твого створення, Ящик ?

Він сплюнув.

— Зникни ! Й... Й вимкну к бісу все це хазяйство !

Щось  зникло.

— За яким сценарієм ?  — знову почулось нізвідки.  — Потоп, вогненна злива, пошесть, космічна катастрофа...

— Ні за яким. Набридло. Просто вимкни.

Земля зникла.  Й  пропало  Сонце.  Й  перестала  існувати Галактика.  Й весь  Всесвіт  стягнувся  в  єдиний  атом.  Як  і мільярди разів перед цим.

Він знову  залишився  сам.  Він — і Ящик.  Жива істота — й комп'ютер.  Суперістота — й супермашина. Все, що залишилось від величної колись цивілізації.

Як і мільярди разів перед тим.

Й ця спроба виявилась невдалою.  Незначне, зовсім крихітне передозування емоцій,  інстинкти — на  якусь  невловиму  дрібку стійкіші,  ніж  треба  -  й  це  людство  все  одно  б скінчило самогубством. Ящик не помиляється. Проклятий ящик !

"Нестійка, схильна до поступу система..."

Тьху !

Ну як, як зробити систему схильною до поступу, але стійкою протягом  хоча  б  з  мільйонів  років,  без  дикості  й саморуйнування, але й без рабського поклоніння ?

Навіть Ящик — проклятий ящик ! — не може точно розрахувати баланс.

Або не хоче. Власне кажучи, він нічого не хоче. Машина, що з неї взяти. Хоч й всемогутня й всевідаюча.

Як не крути,  а залишаeться одне.  Пробувати, пробувати, й знову  ж  таки пробувати.  Кінець кінцем з цього щось вийде.  А коли я перестану бути самотнім,  таким жахливо самотнім... Ящик можна й вимкнути. Або знищити. Кінець кінцем... Чого-чого, а часу ми маємо цілком досить.

— Правда, Ящик ?

17.10.93