свій вік прожив, — так, у селі де-небудь,
Від громадянських й всяких бур подалі...
Жінка Він може лікувати... Знає трави
цілющі. І дочку одного разу...
Вбігає Джульєтта, голосно сміючись.
Джульєтта Ох, мамо, от кумедія!...
Жінка Що сталось?
(сміється)
Жінка Точніше
розповідай...
Джульєтта Ой, сміх!.. Ти розумієш,
за вишнями, — аж тут дідусь побачив,
зіщулився — вихопив мій кошик —
отой, новий, загорнутий в церату
і перемащений вже соком — хап! —
і як його закине — прямо в річку —
його тепер понесла течія.
Перехожий От дивина... Бог зна які вервечки
у мозку цьому думка розкида...
Напевно... Ні...
(сміється). Я сам буваю схильний
до порівнянь абсурдних... Так — той кошик,
загорнутий в церату, ще й червоний
від ягід, — нагадав мені... Та ні!
Які жахливі марення! Дозвольте
промовчати...
Жінка (не слухаючи) То що ж він, справді... Тато
розсердиться. Бо ж двадцять су — той кошик.
Виходить з дочкою.
Перехожий (дивиться у вікно)
Ведуть, ведуть... Як дується старий
потішно. Дійсно — писана дитина...
Повертаються з дідусем.
Жінка Отут, дідусю, гість у нас. Дивись
який...
Дідусь Не хочу кошика.