Зупинив свій погляд на тій, що стояла остання з десяти перелічених книжок, які стояли попереду під назвою "Книга без назви". Алекс схопився і перестрибнув через стіл. Шкарпетками підбіг до полиці й рукою алігатора схопив спочатку одну книжку, перегорнув кілька сторінок, а за нею іншу, в ній перегорнувши також кілька сторінок, і так переглянув по черзі всі книжки. Він переглядав тільки перші рядки написаних творів невідомих авторів. Читаючи їх, він заплив у басейн холодних слів. Кожне прочитане слово охолоджувало його романтичні почуття від пристрасті, що палала довгий час. У ньому виникало відчуття нового незвичайного відродження, народження нової особистості.
Після кілька прочитаних сторінок голосно сказав:
— Тут немає жодної нормальної книжки. Безіменна бібліотека чиїхось холодних творів невідомих авторів. Усі книжки холодні й байдужі, ніби їх писали люди без почуттів і слів. Такого не може бути. Кожне слово має в собі почуття і відчуття нашого життя, що протікає.
Відклавши вбік із невдоволенням і легким зреченням прочитані книжки, він відкинув кілька книжок у стіну, наче отримані від листоноші ранкові записки від коханки, що ранком заповнюють непотрібною інформацією і відбирають цінну надію на краще життя.
Переглянув книжки, втомлений Алекс назад пригнув через стіл і приземлився на велике шкіряне крісло, і сів як до цього сидів. Не соромлячись самого себе, а він сам був у кабінеті, віртуозно закинув ноги на стіл. Розслабившись, почав поглядати на вогняну кулю, що запалала за вікном. Сонце вимотувало трудівників, які сиділи навпроти в будівлі, піковим сяйвом білих променів, що вносили в їхню роботу несприятливі стомлюючі незручності літнього робочого тижня, відбираючи з пам'яті дні задоволення, проведені на робочому місці. Сам, один, без єдиної поруч душі перебував у робочому кабінеті, і збирав всі події в одну глазурну картину, а його не слухняні думки в цей час почали набувати не такої, як би йому хотілося, форми логічного зв'язку, а зовсім іншої. Думки Алекса відправили в подорож на недовгий відпочинок.
Перебуваючи тілом у кабінеті, а душею він, поплив, розсікаючи сині неспокійні хвилі небесного моря далеко від роботи. За вікном, під центральним входом у компанію не було жодної людини, нікого не було на вулиці, і на курилці теж. Безлюдний простір. Відпочиваючи від роботи згадав стару гру в уяві. Не гаючи даремно час перетворив свою ледачу тінь, що лежала на паркетній підлозі, на маленького темного друга. Нафантазований Алексом чоловічок ожив, і одразу побіг до вікна. Відчув смак легкої свободи та пролазництва. Тінь невеликими стрибками з хлопками застрибнула на тоненький протягнутий від одного стовпа до іншого через усе місто старовинний, щойно з'явився телефонний дріт. Утримуючи п'яну рівновагу, сплетеними ногами, наче неслухняний образ округлої тіні, створеної за подобою людини, маленькими стрибками по лінії шнура, не поспішаючи в розвальцьовку, дісталася свого божественного раю, намальованого хазяїном, що знаходився біля будинку Алекса. Цим раєм було велике дзеркальне озеро. Тінь, не дрімаючи під променями жовтого шарила, що розгулялися, пригнула у воду і зникла в ній. Хлюпаючи під водою і плаваючи, просікаючи водяну пустелю, вона, торохтячи руками по воді, насолоджувалася денним купанням в озері. Закінчивши купання і задовольнивши миттєву забаганку свого кумедного господаря, тінь відчула на собі незвичайний спосіб відпочинку. До цього душа хлопця ніколи так славно не проводила час далеко від господаря, купаючись замість нього в озері. На прощання тінь перекинулася кілька разів по воді, і перестрибнувши через грайливі хвилі, одразу пірнула вглиб темного озера і вибігла з водяного простору. Не встиг струсити краплі прохолодної прісної води, тінь швидко вибігла на золотий пляж, і відразу застрибнула на спину першої ворони, що пролітала по небу. Птах без опору приніс тінь, що відгуляла, назад до свого господаря в надра кабінету молочної компанії. Тінь принесла з озера неймовірне відчуття свободи й легкості.
Алекс насолодився своєю фантазією і з відпочилим обличчям продовжив виконувати дратівливу роботу. Взявши до рук червону ручку і почав просте заповнення незадоволених документів, що лежали на столі.
Несподівано за вікном пролунав писк машини, що під'їхала до центрального входу, яка належала компанії і головним рукам усієї будівлі. Усередині сидів загадковий директор, який вчора поїхав. На шум піднявся з робочого місця і схопився зі стільця. Обличчям приклеївся до скла, пильно спостерігаючи за важливим чоловіком, який вийшов із машини.
Стоячи біля вікна хлопець голосно закричав:
— Сталося диво. Директор приїхав на роботу.
Перетворив втомлені щоки на доброзичливу посмішку і поправив розпатлану від втоми і нічних метань краватку. Одразу схопивши червону папку, що лежала на столі, і разом із нею вилетів із кабінету. Зі щасливою на обличчі маскою задоволеного співробітника, не виявляючи гніву, що накопичився, і не показуючи дивної за перший робочий день несправедливості, що виникла, сміливо пішов на зустріч до головної людини компанії молочної продукції. Не встиг спуститися на перший поверх, як він несподівано ніс у ніс зіткнувся з директором, сильно притиснувши його до стіни. Поставив свого керівника в незручне, і не спритне для обох становище, а потім сказав:
— Доброго ранку, добропорядним людям.
— Доброго ранку вашому теплому привітанню, — відповів керівник.
— О, вибачте за принесені незручності, — сказав Алекс і відійшов на один крок назад.
Директор підняв червоні очі й через сталеві зуби, що стримують злість, видавив слова:
— Що ви, що ви. Ні як ні. Ви мені не принесли жодних незручностей. Ну, за винятком того, що ви, напевно, самі не помітили, як притиснули мене до стіни, наче пухнастого зайчика, і наступили мені на нові туфлі, а так усе гаразд.
Алекс усміхнувся і сказав:
— Я дуже радий, що не приніс вам із самого ранку незручності, це в усьому винна моя ранкова незграбність, вона змовилася з моєю нічною втомою. От вони й вирішили мені зробити маленький страйк за моє нічне знущання. Вона як хороший співробітник починає бунтувати, коли їй не дають можливості відпочити.
Керівник подивився в очі Алекса і сказав:
— Ні чого страшного з кожним буває, — сказав директор і повільно почав з опущеними до підлоги очима йти в бік, намагаючись уникнути їхньої сформованої розмови.
— Стійте. Алекс голосно сказав і додав, — мало не забув.
— Ви ще раз хочете мені наступити на взуття, — з усмішкою сказав керівник.
— Ні, ні. Ви, що таке говорите. Зовсім ні, — відповів Алекс.
— Тоді з якої причини ви хочете мене затримати? Керівник суворо поставив запитання.
— Лише з однієї маленької причини. Учора, коли я прийшов у перший день на роботу, ви мені дали одне доручення, і зі сформованою незвичною і дивною ситуацією, яку я насилу намагаюся зрозуміти. Я не зміг виконати ваше завдання, і довести справу до кінця, і я б хотів..., — сказав Алекс.
— Так-так-так. Я вас чудово пам'ятаю. Вчора мені Прокопенко Інга принесла ваші документи на оформлення. Ви мене вразили своїми досягненнями в іншій компанії, — сказав керівник і Алекс випрямив груди, високо підняв підборіддя, пишаючись своїми досягненнями в роботі, — так, що ви вже все зробили? Запитав керівник.
— Ось про це і хотів з вами поговорити і вирішити проблему, що виникла. За вчорашній день, з якихось причин мене відмовлялися приймати всі ваші підлеглі, яким не становило жодних труднощів поставити простий розпис на вже готовій справі, і в якій все було зроблено правильно, і без помилок, — сказав Алекс.
— Я нічого не знаю про це, — порожнім голосом сказав керівник, приховуючи відому правду, і додав, — ви виконали доручене вам завдання?
— Зрозумійте мене правильно. Я вже вам казав, що вчора впродовж цілого дня зі мною траплялися дивні обставини у стосунку до своїх колег, і ваших підлеглих. Усі ніби до єдиного були в якійсь таємній проти мене змові, і всіма можливими способами намагалися пересікти мої спроби закінчити справу.
— Стоп. Сказав керівник і додав, — які можуть бути обставини, що не дали вам виконати моє доручення?
— Ви зрозумійте. Я тут новенький, але досвід юриста у мене є, і я ніколи не зустрічав такого незрозумілого суперечливого багатьом законам тексту, — сказав Алекс.
— Як написано, так і робіть. Нічого не обговорюється, — відповів керівник.
— Мені ніхто з усіх співробітників молочної компанії не зміг допомогти, і я так не зможу, — відповів Алекс.
— Я не знаю, що ви можете, а чого ні. У нас усе має бути зроблено в призначені терміни, і не важливо, як, і жоден з моїх підлеглих не міг вам відмовити або перешкоджати моєму дорученню. Це повний абсурд, який не має жодних пояснень. І я вас не розумію, як за цілий день можна було не зробити найпростішого доручення. Ви дивна людина. Коли ви звільнитеся, то відразу зайдіть до мене. У мене до вас буде серйозна розмова, — керівник молочної компанії розвернувся і пішов угору сходами.
Трикутна спина почала ставати все меншою й меншою, а слідом за нею пролунав гострий звук жіночих підборів, і одразу з-за рогу прилетіла на крилах ранкової радості Прокопенко Інга з теплими підбадьорювальними словами:
— Доброго ранку Алекс.
— І вам доброго ранку Прокопенко Інга. Не очікував вас побачити так рано на роботі, — з усмішкою сказав Алекс.
— І я вас не очікувала побачити так рано вранці. Я приємно здивована, — сказала Прокопенко Інга.
— Я бачу, у вас сьогодні є настрій, — з усмішкою сказав Алекс.
— Так, — сказала Прокопенко Інга і сором'язливо посміхнулася.
— І в мене є настрій якнайшвидше закінчити роботу, — сказав Алекс.
— Як вам у нас працюється в такій чудовій доброзичливій і теплій компанії, — сказала Прокопенко Інга.
— Усе гаразд. Усе благополучно. Ви знаєте, у вас найдружелюбніший колектив, — відповів Алекс.
— Дякую за похвалу. Ви знаєте, всі співробітники були підібрані нашим директором, а мною затверджені за його наказом. У нас працюють найдосвідченіші та найсильніші працівники. У нас весь колектив чуйний і доброзичливий, — Прокопенко Інга подивилася на Алекса й опустила очі вниз, і сказала, — гарного вам дня.
— І вам вдалого дня, — сказав Алекс.
Щойно звук гострого каблука затих, і коли по всьому коридору прокинулася глибока тиша, Олександр Миколайович, не стримавшись, голосно закричав:
— Що за контора така дивна.