Коли церква почала переслідувати магів, відьом та мольфарів, то той знахар наказав моєму батькові заховати книгу, яка мала лежати до тих часів, поки не з'явиться людина, яка отримає та правильно розпорядиться знаннями книги. За легендою з книги вирвали одну сторінку і відвезли зовсім у другий кінець країни та закопали під якимось деревом, я думаю, що під дубом — додав від себе дідусь. На тій сторінці закляття "сили передбачення" та ще щось про те, що ця людина читає серця чи то душі людей, щось таке люди кажуть, кожен просто по-різному розповідає. Отож, до чого я, а... а... з тих чоловіків із загону один був досить жадібним — і він вирішив забрати собі книгу й отримати той дар. Він підлаштував так, щоб на загін напали в лісі, але й того скупого дядька випадково теж вбили, а коли бій скінчився двоє чоловіків з тих, які вижили, поїхали закопувати сторінку книги в невідомому місці. Люди розповідають, що до того місця вони мали їхати не менше дванадцяти днів, а ще двоє лишилися, щоб оберігати сховану книгу. Мій батько сховав її у скелі, і, щоб нащадок міг знайти цю книгу, він заповів слова "Синя вода під зеленим каменем тече — слово береже". З того часу пройшло років двадцять. Якось тим селом проїздило військо, і в таверні хтось розповів одному із солдатів цю байку, ще й ткнув пальцем на підстаркуватого чоловіка, який сидів та напивався за крайнім столом, що то він оберігає легенду.
Цей чолов'яга єдиний знає, де та книга, а другий вже помер давно. Солдат, не довго думаючи, дочекався, поки дід добре нап'ється та вийде на двір відлити. Там він йому приставив ножа до горла та таки випитав про схованку книги, а потім все одно вбив.
Військо на ранок виїхало з села, солдат на пошуки книги не зміг відправитися. Він повернувся вже аж через кілька років ще з якимсь паничем. Той називав себе дослідником та дуже прагнув віднайти ту книгу. Вони блукали по скелях близько місяця, поки знайшли той зелений камінь. То виявився здоровенний камінець оброслий мохом біля водоспаду. На жаль, солдат був неписьменний і зрозуміти, що саме в тій книзі він не міг, тому й домовився з паничем, що той дасть йому винагороду за знахідку. Панич дуже зрадів цьому, його влаштовував такий хід подій. Але, коли книга була знайдена, він вбив солдата і поїхав геть з села. Тіло солдата з перерізаним горлом неподалік водоспаду потім знайшли місцеві жителі. Куди поділася книга, тепер вже ніхто не знає.
Отака легенда живе про нашу місцину, ще є багато про кохання, але то я наступного разу розповім, бо треба повертатися, я тут геть засидівся.
Повільно піднявся дідусь та почимчикував до дверей. Якось так дивно, ми лишилися з Романом на дивані і просто кліпали очима. І тут мене осяйнуло, сторінкою з книги був той самий документ, який я розкопала на руїнах у панському маєтку і саме звідти мої здібності. Це ж треба так, через чотири роки почути легенду про те, як документ, що передав чи то надав мені здібності до передбачення, потрапив в те місце, де я його знайшла. Ото закрутилося. А все ж почалося з посилки від брата з геопристроєм. Мої думки понеслися згадувати сиву бабцю, що наказувала мені берегти секрет документа і передати його правильній людині, коли на те прийде пора, про те, як зірвався будинок в тому селі, про страшних лікарів-викрадачів донорів органів. Я б ще сиділа замріяно, аж мене штовхнув Роман.
- Поїхали до водоспаду! — Різко видав він.
- Але ж книгу знайшли, чого туди пхатися? — Я не зовсім його зрозуміла.
- Не знаю, просто цікаво. То ти ідеш чи ні?
- У мене ще дві процедури, а потім обід. Давай після двох годин.
- Добре. В 14:00 в холі. І ми розійшлись у своїх справах.
Цього разу Рома взяв на прокат велосипеди. Якщо чесно я не сильно зраділа, але по грошах це набагато дешевше, тому довелося крутити педалі. Коли виїжджаєш на головну дорогу, водоспад здається не дуже далеко, але коли їдеш, то дорога займає майже 40 хвилин, а це трохи виснажує. Частину шляху довелося йти пішки, бо через гілки дерев над стежиною їхати було не зручно, але цікавість брала верх, і ми прямували до водойми.
Здоровенна сила води на великій швидкості падає донизу і краплини розлітаються у різні боки. Знизу стоїть густа піна та плаває, опале з дерев, листячко. Кілька жабенят, що грілися на сонці, відразу шуганули у воду, почувши шурхіт від наших кроків. Камінці навколо водойми були покриті зеленим мохом, який в цю пору саме добре розрісся.
- Отакої!!! І який із них зелений камінь, якщо вони вже всі покрились мохом? — Нестримано вигукнула я.
- А як там той дід казав про камінь, вода під ним тече чи над ним? — Задумливо проговорив Рома.
- Наче під каменем. Зараз згадаю ...е..ну... а... а.... "синя вода під зеленим каменем тече". Так! Так, саме так.
- Значить треба шукати, щоб вода з-під каменю текла. І він поліз оглядати камінці, розлякавши всіх комах, що спокійненько собі там жили.
У мене не було бажання тягати камінці, я вмостилася на березі, зняла взуття і засунула ноги у воду. Вода була досить прохолодною як для такої спеки, але це вода з гірського водоспаду, так і має бути. Цим часом Роман бродив навколо, розглядаючи та тягаючись з камінням, але безрезультатно.
- Чому ти сподіваєшся тут щось знайти, адже той вчений чи хто він там забрав книгу?
- А може ще якийсь скарб є, — замріяно відповів хлоп
РОЗДІЛ 8. ДВІ КНИГИ
Пройшло хвилин десять двадцять, мені це набридло і я вирішила пройтися, кроків за сорок по ліву сторону водоспаду я побачила невелике джерельце, яке вибивалося вузькою цівкою з-під здорового каменю. Камінець не був зелений, а темно-сірий з бурим мохом знизу. Вода бігла дуже маленьким потічком, гублячись між високою травою та впадала туди, де водоспад. Я підійшла та нагнулася до камінця і мені знову було видіння. Як великий та кремезний чоловік, той, що загинув біля озера, вчить свою доньку розбиратися в кольорах, він показує їй сірий, а вона каже, що то зелений.
Ось, що він мав на увазі, він сховав під сірим каменем, а слова про те, що "синя вода з-під зеленого каменю тече", він шепотів своїй доньці на вухо, коли від'їжджав, наче передчував свою загибель. А дівчинка дуже гарно запам'ятала останні батькові слова, вона їх потім не один раз своїм онукам повторювала.
Я нахилилася ближче та засунула руку у воду під камінець, там справді щось було. Я ледь вицупила плоску металеву коробку. Не знаю, яке закляття тримало її в цілості, що вона до цього часу не поіржавіла, але мене переповняли емоції. Я почала обережно піднімати кришку, і там справді була книга. Шкіряна темно-зелена обгортка розписана дивними знаками. Я поклала на землю металевий ящик, і він відразу на моїх очах розсипався в порох. Лишилася лише купка іржи, я аж рот відкрила від здивування. Оце-то магія.
Розгортати книгу я не стала, а просто запхала її до рюкзака і пішла назад до Романа. Налазившись по камінцях, він просто сидів і спостерігав за красою водоспаду. Гучний шум води поєднувався з цвіріньканням птахів та глухим жаб'ячим кваканням. Я підійшла і сіла поряд. Тільки-но вмостилася, як знову видіння.
Якийсь русявий хлопчина дістає з-під каменю біля водоспаду книгу, але зовсім іншу. Вона обгорнута в шматок шкіри та має повністю блідо-коричневі сторінки. Поряд стоїть ще чоловік, він років на десять старший і з довгим волоссям, бородою, одягнутий у старезне вбрання та виглядає дуже стомленим. Хлопець розгорнув пакунок, погортав сторінки книги, а тоді різко повернувся та перерізав горло своєму супутнику. Бородач навіть не зрозумів, що з ним сталося, глянув на ножа, на кров і повільно впав на землю. Хлопчина переконався в тому, що той дійсно вмер, витер об його одяг ножа, розвернувся і почав обережно загортати книгу. Спакував все до своєї торби та й пішов геть у глиб лісу.
А потім я бачу картину, як старий престарий дідусь стоїть перед цим водоспадом та шепоче щось над книгою, обгортає її в шкіру та кладе під камінець, то не магічна книга, а якась інша, також про рослини, але отруйні, якраз її і знайшов той молодик-дослідник. Сховавши своє добро, старець озирнувся на всі боки, переконався, що його ніхто не бачить і пішов у напрямку поселення. Діда — "чорного мага" вже майже перед селом зустріли солдати та вбили.
Цей старець був відьмак, але не місцевий, він йшов світ за очі, тікаючи від переслідувань церкви. Чорний маг також прагнув зберегти свої знання і дуже сподівався передати їх здібній до цього людині в найближчому поселенні, оскільки сили його потихеньку покидали.
Солдату, що вбив відьмака передався хист до магії, але зрозумів він це трохи згодом. У видінні це так цікаво виглядало, наче вузька темна нитка оплітає чоловіка, зашиваючи кожну частинку його тіла в чорний колір.
Те, що дві різні книги були сховані майже поруч одна з одною — це просто збіг, а можливо якась задумка долі. Видіння обірвалося.
В мене сяйнула думка, що русявий хлопчина, що вбив бородатого дядька і є той дослідник, що знайшов книгу про отруту і тестував дію рослин на реальних людях у кораблі. Маючи кошти та ресурси, він саме через книгу створив той корабель, який ми знайшли під землею. Тобто я бачила видіння, як і чому був побудований корабель для тортур. Але ж книгу ми там не знайшли. Виходить пан забрав її з собою, коли тікав з країни, чи це її він називав скарбом, коли ховав на території маєтку. Оце-то події, чому з усіх запропонованих центрів відпочинку я вибрала саме цей? То дія закляття чи справжня доля? А що ж стало з тим солдатом, який перебрав на себе чорну магію? Питань тепер було ще більше, ніж відповідей.