Виключено.
— Час покаже!
Після слів волоцюга раптово змінив колір обличчя з живого на мертвий і повільно підійшов ще ближче до обличчя Алекса. Став із ним ніс у ніс. Вітер грайливо розсіяв по повітрю запах Алої. Алекс різко відчув шизоїдний дискомфорт і смак таблеток разом із запахом спирту. У слід нового відчуття, що з'явилося в просторі, безхатченко впав від безсилля на руки Алекса. Виникла в квадраті дивна картина, що зависла в просторі, яка намалювала великий довгий зі сталевими стінами коридор, де біжать люди в білих халатах, які розмовляють різними за гучністю й тоном словами не зрозумілою для нього мовою. В образі, що виник, одна людина великих габаритів із квадратними плечима, що пробігала, голосно щось прокричала. Він зміг почути і зрозуміти тільки першу літеру Р і останню Н. Воно могло означати, що завгодно і нести в собі будь-який сенс. Усе, що з'явилося, так само раптово зникло, як і виникло. Видовище якось неприродньо налякало Алекса. Він уже не стримуючи своїх амбіцій відштовхнув лівою рукою обідранця, що стояв навпроти нього. Полетів назад і він ще різко Алекс наздогнав своїм кулаком, вдарив тендітні груди незнайомця, пролунав гучний хлопок. Тіло парируючи в повітрі повільно лягло на спину. Забіяка з хвилюванням сказав:
— Жах. Він мав рацію. Ніхто не застрахований від убивства. У кожному живе вбивця, — нахилив голову, — ніхто не застрахований від того, що сьогодні може статися, — його слова полетіли для нього ж у його порожнечу.
— А хто міг знати, що буде сьогодні? Скажіть, покажіть того, хто міг знати, що буде сьогодні?
— Я знав, але не сказав. У всьому має залишатися маленька таємниця, — лежачий із заплющеними очима Волоцюга проговорив через сухі губи тихим вмираючим голосом.
— То чому ви мені нічого не сказали? Чому мовчали? Ви мене зробили вбивцею. Я не хочу за ґрати, — сказав Алекс.
— Так мало сьогодні статися. Ми не в праві змінювати долю. Тільки сам Чарівник може змінювати наше життя, — пролунала важлива пауза і Бродяга закінчив розпочату фразу, — безповоротно змінювати.
— Який ще Чарівник? Та ви всі збожеволіли.
— Ви не праві! У нашому світі все має свій сенс. Ми не в тій владі, щоб змінювати світ, у який ми народилися, — с гучним подихом сказав Бродяга.
Алекс задумався і запитав:
— Що? Що ви хочете цим сказати? Спочатку ми створюємо себе і обираємо шлях, а потім він нас?
— Так. Але шляхів стільки скільки є у світі й не більше. Зробивши вибір, ви вже ніколи не повернетеся в минуле і не поміняєте майбутнє. Так само як і зараз ви зробили свій вибір і змінили вже своє вільне майбутнє на тепер невідоме. Ніхто не знає, як це все закінчиться. Це ваше життя, а в моєму залишилося тільки дорахувати свої останні промені яскраво падаючого на мене сонця, надісланих мені зверху.
Алекс подивився на слизові очі людини, що лежала на писку, і повільно промовив:
— Ви маєте рацію в сказаному. Я помилився у своєму виборі.
Людина, що лежить на піску, видала останній звук, і її дихання померло разом із нею. Серце перестало битися, губи ворушиться, він накрив себе ковдрою мовчання. Можливо Бездомний помер або просто прикинувся мертвим. Жодних ознак життя він не подавав. Алекс згас осінньою трояндою, шкодуючи про зроблений вчинок. Він не міг і слова зв'язати. Коліна трусило, зуби стукали, він з переляку почав кусати лікті. Хапати себе за щоки намагаючись стягнути надзвичайну правду зі свого обличчя і зняти маску сну. Він хотів прокинутися від поганого сну. Пальці силою вчепилися в шкіру, залишаючи на ній білі плями. Усередині всі почуття перевернулися догори дном. Алекс не міг зрозуміти ні чого, і того, який він зробив вчинок. У момент скоєння злочину Алекс почав розуміти силу одного вчинку і ймовірність безповоротно зміненого життя і планів на сьогодні. Дві хвилини тому він був ще вільною людиною, а зараз уже став невільником свого вчинку. Бранцем неминучого майбутнього. У ньому не вистачило сміливості подумати здоровим глуздом про можливі наслідки. З усіх боків; спереду, ззаду, праворуч і ліворуч почали з'являтися, наче уві сні з нізвідки, жителі міста Києва. Вони збіглися з усіх стежок, і з кожною хвилиною їх ставало дедалі більше, і вже за п'ять хвилин чоловік п'ятдесят обступили Бродягу, що лежав на камінні. Пролунав нестерпний гул, суперечки і крики вилітали з людей, що стояли по колу. Кожен із них хотів дізнатися ім'я злочинця. Вони з підозрою дивилися один на одного. До цього часу, коли живе кільце обступило Алекса, то він одразу загубився серед людей, які стояли на місці, а разом із ними і Сергій. Алекс намагався знайти свого друга серед усіх інших громадян, але всі спроби були марні, просто розгубився. Друг зник серед гучного шуму переляканих людей. Метрів за сто від події пролунав гучний шум червоної сирени. Через дерева виднівся краєчок блискучого під променями сонця на воді Дніпра. Алекс повернув голову і побачив, як по зеленій воді розкидаючи на всі боки великі хвилі, вони розлетілися по берегу, і примчала карета швидкої допомоги. Вона зупинилася біля берега. Це був дивовижний автомобіль не малих габаритів, що міг триматися на воді і швидко примчати проти течії до місця злочину. Не було автомобільної дороги, а була тільки чудова річка, що вирувала холодною водою і душевним спокоєм, яка принесла на собі невідомо як швидку карету. Дивний феномен, але на це ніхто не звернув уваги. Усі навколо зупинилися й завмерли в очікуванні. Відстовбурчилися зі скрипом задні двері. Усередині лежали звичайні залізні ноші. З відчинених дверей вискочив маленький Карлик у білому халаті, з-під нього визирав синій піджак. На голові у Карлика вилися маленькі кучерики, а в руках він тримав прямокутну валізу. Озирнувшись на всі боки, доктор стрибнув на воду, ні — Карлик. Він не провалився під неї, а пішов уперед по ній. Його ноги спокійно понесли маленьке тіло по воді. Він швидким кроком пробігся поверхнею зеленого полотна, ніби ступаючи землею, і одним стрибком перестрибнув дерева, які росли біля берега, приземлившись прямо за тим, хто стояв довкола лежачої невідомої людини, на пісок. Незадоволеним поглядом подивився на спини велетнів, що обступили тіло, гучним писклявим голосом закричав:
— Громадяни глядачі розійдіться по сторонах. Поступіться дорогою до потерпілого.
Голос маленької істоти було важко не почути. Коли він сказав слово, то всі до єдиного, як за чарівним велінням, вишикувалися по обидва боки, сформувавши для лікаря прохід до непритомної, а може, вже мертвої людини, яка лежала без свідомості. Підійшов до нього і голосно закричав:
— Хто вбив людину? Хто з вас скоїв злочин. Зізнавайтеся.
Слова пролетіли через усі вуха людей, що стояли в натовпі, і тільки один із них піддався раптовому страху. На ньому обличчя змінило колір із золотистого на світло-синій. Очі потонули в тумані, а слова зникли з язика. Він боявся видати зайвий звук і привернути до себе увагу, а звернув увагу, громадяни відразу побачили б у ньому злочинця. Це був Алекс і на очах подорослішав та посидів. Він зі своєю фізіономією сховався за попереду побаченою величезною людиною розміром у гору. Алекс подивився на всі боки одним оком і побачив, як навколо Бродяги зібралося вже п'ять лікарів, які вийшли зі швидкої слідом за Карликом. Кожен із них робив якісь процедури, намагаючись оживити лежачу на піску людину. Під час роботи команди рятувальників доктор маленького зросту розглядав співчутливим поглядом натовп, який стояв навколо нього. Він хвилею підозри накрив усіх, хто в ньому був, але Алекса, що стояв позаду нього за великою накачаною людиною, Карлик не помітив. Про сканувавши всіх, Карлик не знайшов злочинної особи, і відразу закричав:
— Шановні кияни. Подивіться на мене, — усі подивилися на маленького Карлика, — я ще раз запитую. Хто скоїв злочин? Він застукав жовтими туфлями по сірому писку, що яскраво переливався на сонці сяйвом. На звернене доктором до людей прохання ніхто не відреагував. Усі мертво мовчали й дивилися на нього. Не витримав не поваги Карлик стрибнув на камінь, де з краю лежала голова Волоцюги, він нервово застрибав на одному місці і в проміжку між сказаних слів стукав ногами. Бродяга лежав поруч і не дихав. Карлик заговорив танцюючи:
— Я все одно знайду злочинця. Він від мене не приховає свого обличчя, що вкрилося страхом. Він мене не обдурить. Я знаю більше про злочинця, ніж він може собі уявити. Людина, яка вчинила злочин, забула лише про одну просту приказку "За все треба платити". Ні чого без сліду не зникає.
Зробивши останній стукіт, він зістрибнув з каменю і приземлився на пісок. Короткими кроками побіг до швидкої допомоги, що стояла на вже прозорій воді. Хом'яком заліз всередину, пролунав стукіт металу, а за ним він одразу вистрибнув з карети тримаючи в руках червону, квадратну валізу, і тим самим гусячим кроком повернувся назад до неживого Бродяги. З писком ліні відчинився ящик. Він рукою пірнув у нього і взяв інструмент, блискучий, розпливчастої форми, уважно оглянув його. Ним провів пару процедур і писклявим голосом закричав:
— Людина безжиттєва. Безжиттєва та мертва. Це кінець. Люди викликайте людей у синіх костюмах, великих на шести лапах псів із величезними червоними язиками. Усі разом будемо шукати злочинця.
Натовп завмер, і всі почали дивитися один на одного, бачивши поруч із собою людину-вбивцю. Усі затихали в очікуванні. У такий прекрасний момент затишшя один простий чоловік без імені, одягнений у сіру футболку і такого ж кольору смугасті шорти, але без взуття, нахилив у роздумах голову і побачив на піску равлика, який повз на піску, підозріло повільно переправлявся через дорогу і зрозумів, що люди дуже рідко дивляться вниз та літаючи в хмарах, і мало помічають, а особливо те прекрасне життя на землі, мандруючи в хмарному порожньому небі серед ілюзій, не помічаючи перед собою істинної природи і насолоди але чомусь на випадкового повзучого равлика теж впала підозра. Неприродньо правдиво, що його шлях знаходився на іншому боці дороги. Він почався на світанку з першими променями сонця. Смакуючи свіжий запах роси від учорашнього дня і життя, поповз на інший бік, сподіваючись побачити для себе інший світ. У нього не таке розуміння як у всіх.