Люди за своїм бажанням хочуть займатися, вони йдуть до тренажерної зали та тренуються, качають м'язи. А якщо хочуть розвиватися у розмірі м'язів, вони продовжують йти шляхом спорту і ще чомусь навчаються та це їм допомагає під час тренування. Все дозволено і спорт у багатьох випадках допомагає краще почуватися, менше хворіти, ті цікавіше виглядати. Це є звичайною справою кожної людини, яка самостійно не порушує жодних законів моральних цінностей та може тренуватися.
Олег подивився на білі кросівки біля нього. Взяв їх до рук і почав роздивлятися. Подивився на продавця, а він швидко опустив очі вниз і Олег продовжив дивитися взуття та сам собі ставити запитання:
— Цікаво, що ця людина від мене хоче і вона теж мовчить. Можливо вона також не вміє розмовляти як я тільки може дивитися але я не повірю що тут всі продавці котрих я побачив, а це більше двадцяти людей не можуть розмовляти, та розмовляють з такими великими вадами як у мене коли у розмові не можна вимовити жодного слова. Я не повірю в це, але чомусь вони мовчать і загадково дивляться на мене. Таке відчуття щось затіяли. Якщо вони щось замислити, то це вже зробили. Адже незважаючи на те, що я звичайна людина і в мене немає жодної роботи в певних органах, щоб це їх зупиняло, адже я ще не працюю, а я тільки недавно закінчив навчальний заклад і в тренажерному залі набираюся досвіду у виконанні різних фізичних вправ, щоб більше про них розуміти і в майбутньому стати тренером, — уважно подивився на продавця, — можливо, вони хочуть мені щось сказати, але не можуть? Розуміють що якщо вони мені щось почнуть говорити і це дуже погано для них закінчиться, а можливо навпаки для мене. Але чого мені боятися? Адже я нічого в житті поганого не робив. Завжди сам і я не маю друзів, крім сім'ї. Все, що я роблю у своєму житті, так це займаюся собою і це правильне рішення і думаю про майбутнє і хочу в майбутньому чогось досягти. Не дивлячись на те, що я маю певні недоліки і це правильна позиція хлопця, який насправді хоче прожити щасливе життя і не стояти на одному місці і нічого не робити, а навпаки, я в житті хочу щось зробити і допомагати іншим людям фізично розвиватись. Я думаю, якщо у мене є недоліки в розмові і я більше знатиму про інше.
Олег поставив кросівок на місце і подивився вліво, вбік, а потім праворуч і знову на продавця, а він знову дивився деякий час на Олега і коли Олег подивився на нього одразу опустив очі і нічого не сказав, а найголовніше все помітив, і знову почав думати:
— Якщо я покупець підійшов до цього продавця, то чому він зі мною не привітався? У чому річ? Що тут відбувається? Адже це неповага до покупця. Як я пам'ятаю ще в дитинстві, коли з батьками ходив купувати речі, тоді я не встиг зайти на ринок, як уже всі починають з тобою вітатись і пропонувати все що у них є, а тут усі мовчать і якось дивно дивляться з боку і нічого не хочуть продавати. Напрочуд це все. Що тут відбувається? Щось на цьому ринку трапилося і ніхто нічого не хоче розповідати, а я для них став якоюсь підозрілою особою, яка нічого в цьому житті не знає, що тут відбувається. Таке відчуття що вони задумали і знають набагато більше за мене, — знову подивися на продавця, — потрібно краще менше думати і думати, що у них немає настрою. Або директор ринку почав відновлювати дисципліну продавців і порядок і я опинився в тому ж часі, коли це все відбувається, а вони зараз засмучені якимись накладеними на них обов'язками та думають над тим, як їм далі тут працювати. Я не подумаю, що директор цього ринку такий суворий на своїх продавців і вимогливий до вже встановлених нових правил у спілкуванні з покупцями. Як є, так є.
Олег розвернувся і пішов далі і почав думати, що тут може відбуватися:
— Чомусь думки не залишають мене і хочеться далі зрозуміти що тут відбуваються і дуже добре, що мої думки ніхто не читає і не розуміє того про що я думаю. Я не думаю, що тут щось може бути таке небезпечне, адже продавці повинні в першу чергу думати про те, якнайшвидше продати свої речі, щоб зробити деякі гроші. Дивлячись на те, скільки тут продавців кожен хоче щось собі зробити і це в першу чергу конкуренція між собою, а можливо, між ними є своя домовленість і хтось продає вранці, а хтось продає ввечері, і вони так заробляють гроші і всі залишаються задоволені. Незважаючи на те, що хтось знаходиться на початку ринку, а хтось працює в кінці і всім вистачає покупців, що приходять сюди за тим, щоб купити нові речі, а продавці як люди, що продають речі, повністю задоволені тим, що вони заробляють за день через умови домовленості між собою. Я думаю це реалістичніше, ніж те, що тут кожен сам за себе. Добре, якщо ніхто нічого не хоче говорити, а я не можу ні в кого нічого спитати, то я піду далі дивитися, що тут нового з одягу.
Пішов уперед подивився на продавця, а це була жінка, що стояла за прилавком і продавала спідню білизну. Вона уважно подивилася на Олега і в очах була пізнана. Жінка боялася і це було помітно у її очах, а чому, він цього не знав. Олег не директор ринку, щоб йти зараз по рядах і дивитися на своїх продавців, а вони зі страху поважаючи його та розуміючи, яку йому треба було виконати роботи, щоб ці люди тут працювали, боялися його. Він же звичайний хлопець, який просто прийшов сюди подивитися нові речі, а всі бояться так, ніби має дуже високий статус на ринку, я має сильний вплив на все, що тут відбувається. Коли пройшов біля неї вона перестала рухатися і завмерла на місці і склалося таке відчуття, ніби вона віддає військове привітання, але він не був військовим, а був хлопцем із бідної родини, – стиснув зуби, — я сам собі зараз багато вигадую, — зупинився , подивився довкола і пішов далі, але чому у мене виникають такі думки? Вони не просто з'явилися у моїй голові, а таке відчуття, що пов'язане саме з моїм життям. Що в моєму житті є такого військового, що думки як у військового? Нічого такого не було, і я не годився для служби в армії і ніколи не спілкувався з такими людьми. Напрочуд це все і ніякого пояснення. Я не можу бути генералом у двадцять років, щоб люди так на мене дивилися. А зараз у мене виникає таке відчуття, що продавці перші від мене чекають на привітання, але я ні як з ними не зможу привітатися, а не вмію розмовляти і мені соромно говорити такі слова в моїй вимові і тому я далі йду туди куди потрібно, подивитися ті речі які. цікаві.
Олег пройшовся через один ряд, пройшовся через інший, подивився різні дитячі іграшки і пішов далі до того місця, коли в дитинстві ходив з батьками купувати іграшки. Зупинився там де колись стояв з батьками та братом і саме там став зараз. Той продавець який колись Олегу та батькам продавав іграшки, а імені не знав, він зараз стоїть перед ним і дивиться на нього, а минуло стільки років, а він досі продає на тому самому місці ті ж речі і нічого не змінилося, а тільки те, що Олег став уже дорослим. Ще п'ятнадцять років тому продавець запам'ятав сім'ю купити іграшки, що приходила до нього, а зараз дивився на Олега і уважно розглядав. Але він і всі пам'ятають той момент, коли директор ринку підходив до сім'ї та ще не раз таке було, але у спогадах нічого не лишилося. Продавець уважно дивився на Олега, але він йому нічого не сказав і опустив очі, спостерігав за ним. Незважаючи на всі випробування, які були тут на цьому ринку, а ще це погодні умови, і іноді були періоди, коли сюди зовсім люди не приходили за відсутності грошей та не виплати зарплат у країні, ці продавці продовжували працювати і трималися до останнього, подолавши багато важких часів. були справжнім випробуванням. Слабкі продавці, які не хотіли тут працювати та боялися труднощів, залишали свої місця, але таких було небагато. Усі хто сюди приходив працювати продавцем на ринок розуміли, що тут зупиняться на все своє життя і підуть своїм шляхом до самого кінця і працюватимуть до старості та продавати різні речі допомагаючи людям певною мірою. Адже вони завжди бажали всім покупцям лише найкращі речі, щоби кожен був задоволений тим, що він придбав на цьому місці. Всі розуміли, що люди приходять звичайні, які важко працюють на роботі для того, щоб заробити гроші і цінують кожну копійку, і так само продавці цінують кожну копійку, яку вони тут зробили. Працювати в таких умовах насправді нелегко, коли спекотне літо, а взимку дуже холодно, і, незважаючи на всі ці незгоди, вони продовжують працювати. Навіть коли тут дуже сильний мороз, усі посміхаються кожному продавцю і дарують їм свою усмішку, і не лише усмішку, а ще й якісне обслуговування. Люди як завжди, коли вони зустрічають таких продавців, розуміють, де вони зараз знаходяться, а це ринок Троєщина і знають, що тут завжди всі працюють з посмішкою і так кожного зустрічають. Ніколи нікого не обманюють і навіть у дуже складні часи, коли немає заробітку та продають лише найкращу якісну продукцію, яка є добірною. Це все якість яка має бути і обслуговування без якого не обійтися і це все завдяки лише одній людині, а це директор цього ринку Василь Іванович не завжди дбав про кожного, хто приходить сюди. Завжди спостерігав за кожною людиною і, якщо була потрібна допомога, він допомагав. Незважаючи на те, що працював з дев'ятої години ранку до шостої, а після закінчення робочого дня залишався доопрацьовувати певні робочі моменти і коли у нього була перерва, він виходив на обід і також спілкувався з покупцями, але іноді серед покупців були досвідчені злочинці яких він швидко вкривав і затримував. Це здивувало продавців але вони не розуміли з ким вони спілкуються та думали у більшості що це звичайний продавець котрий захоче купити речі але незважаючи на всі директор завжди все бачив та робив все для уникнення злочинів. Все від його роботи були задоволені і були випадки, коли крім продажу ще давав різні поради життя, допомагаючи в певних домашніх і сімейних обставинах. Кому потрібно давало консультацію що і де як робити. Люди були задоволені кожним сказаним словом, а він розумів, що говорив і ніколи нічого не вигадував і завжди говорив правду. Завжди з усмішкою дивився на всіх і допомагав усім, кому потрібна була допомога. Були такі люди, які не йшли, а бігли на ринок і хотіли відшукати директора і подякувати йому за те, що він дав їм добру пораду, але не завжди був на місці.