Це і є норма для кожної вправи. Якщо ти хочеш, то можеш робити більше і так само більше відпочивати, або ж менше, але це не дасть бажаного результату, тож від норми я не відходжу і не переборщую з кількістю повторів у вправі. Мені цього вистачає, щоб нормально почуватися.
Сергій:
– Згоден. У мене так само є своя норма, і теж виконую чотири повтори на вправу, але іноді роблю й п'ять повторів, якщо мені не вистачило себе прокачати, але ж на п'ятому повторі м'язи ще більше зростають і розвиваються, тому я не завжди роблю п'ятий раз.
Олександр:
– Ось-ось, я вже щонайменше дві вправи із сьогоднішнього дня проґавив, стоячи біля залу й чекаючи на свого друга, який мені десять хвилин тому говорив, що буде за п'ять хвилин.
Сергій:
– Я незабаром прийду. Встигнеш ще зробити свої підходи на вправи. Я сьогодні нікуди не поспішаю, і ми можемо набагато довше побути в залі, ніж зазвичай.
Олександр:
– Але ж у мене сьогодні ще є справи. Ти ж за мене не прибереш у квартирі і не приготуєш вечерю, ще я хочу трохи відпочити і підготуватися до нелегкого тижня.
Сергій:
– Усе буде добре, я скоро буду і ми підемо качати біцепс. Головне – не зробити так, щоб одна рука була більшою, ніж інша. Ти ж пам'ятаєш, одну руку качати не потрібно, а слід дві.
Олександр:
– Я завжди знав, що потрібно качати дві руки, а не одну. Так, спочатку був випадок, коли я вперше в залі взяв гантелі. Я настільки захопився, що забув про другу руку, але, коли закінчив вправу і вирішив почати робити іншу, згадав про неї.
Сергій:
– Так, про другу руку не варто забувати, щоб потім не було так, що одна рука більша за другу.
Олександр:
– Хоч із ногами у мене так не було. Мені навіть складно уявити, щоб одна нога була більшою, а друга – меншою.
Сергій:
– Справді, таке складно уявити. Найголовніше в залі – не нашкодити собі. Завжди все потрібно робити повільно, ніколи не слід поспішати.
Олександр:
– Я жодного разу нічого подібного не робив, завжди все робив повільно й обдумано.
Сергій:
– Так, завжди потрібно починати з бази вправ.
Олександр:
– Так, з найпростішого слід починати.
Сергій:
– Яку ти робиш базу вправ? Розкажи мені, будь ласка, а то мені здається, що навіть бази вправ для початківців не знаєш, коли таке кажеш. Приходиш у зал, робиш вправу і йдеш далі виконувати програму тренувань чи ти вже став професіоналом?
Олександр:
– От не треба наді мною насміхатися, я за рік багато чого дізнався, не вважаю себе стажером і розумію, що таке база вправ і для чого вона потрібна. Це є основа в тренажерному залі на початку перших досягнень у спорті. Ці вправи потрібні для загального розвитку і росту тіла, а всі інші доповнюють і домальовують різні м'язи, щоб вони були більш чіткими й виділялися на тілі.
Сергій:
– Так, база потрібна саме для цього, щоб почався загальний ріст м'язів по всьому тілу, і ти почав набирати вагу або ж скидати її. Все залежить від статури і твоєї мети, і база потрібна всім, хто приводить до залу, незалежно від твоїх цілей. Я думав, ти про це нічого не знаєш, і коли приходиш до залу, то переодягаєшся і робиш те, що тобі хочеться і ні на що не звертаєш уваги.
Олександр:
– Ти знову насміхаєшся? Кожен повинен знати, що в залі потрібно спочатку виконати базу вправ, а потім – все інше.
Сергій:
– У залі потрібно не тільки вміти качати м'язи, а ще багато чого іншого знати, як правильно це все робити, і завжди про це пам'ятати. Зал розвиває не тільки тіло, а й розум. Потрібно бути розумною людиною, щоб ходити в зал і там тренуватися, а то можна так собі накачати м'язи, що не тільки одна рука буде більшою за іншу, а й нога і все інше теж, або будуть великі плечі та маленькі ноги, коли робити вправи на плечі без вправ на ноги та інші частини тіла. Якщо не так робити вправи, то можна перекосити все тіло і зробити собі ще гірше, ніж було. І тому до занять у тренажерному залі потрібно підходити з розумом і все робити в комплексі. І вся програма має бути комплексною, а не побудованою на вправах для однієї або двох груп м'язів. І обов'язково слід пам'ятати про черговість у вправах.
Олександр:
– Згоден з тобою, я все це знаю. Я сам, коли тренувався, помічав, як багато чого роблю не так. Навіть по собі відчував, коли робив щось не так, а потім виправляв. Згодом, читаючи спеціальну літературу з Інтернету, розумів, у чому була моя помилка, і згодом робив усе правильно і без помилок.
Сергій:
– Мене теж тішить, що є Інтернет і в ньому я можу за бажання знайти різну літературу про спорт та тренажерний зал і немало чого навчитися.
Олександр:
– Я теж багацько читав, і повно чого залишилось в голові, і тоді я сам для себе беру найголовніше, і мені цього вистачає. До того, як я прийшов до залу, я багато чого не знав, і мені було так страшно, що я боявся підійти до штанги і доторкнутись до неї, а коли почав читати різну літературу, я спочатку тренувався малою вагою і вже за місяць сміливо підходив до штанги і тиснув від грудей достатньо нелегку для мене вагу в сімдесят кілограмів.
Сергій:
– Спочатку всім страшно, коли вперше приходиш у зал і не знаєш, що і як робити та боїшся до рук взяти гантелі чи штангу, а ще більше боїшся підійти до тренажера і почати тренуватися.
Олександр:
– А найголовніше, і про це ніколи не потрібно забувати, з чого ти почав і що тобі довелося пережити, коли ти вперше взяв штангу. Мені теж було нелегко в перший раз. Як зараз пам'ятаю, коли я прийшов до залу, а навколо мене було стільки різних тренажерів, що мені було страшно, я не мав поняття, як на них тренуватися, однак все ж таки я знайшов у собі сили і почав з ними працювати, але вправи на м'язи живота я одразу зробив, і донині після кожного тренування я роблю декілька повторів на вправу живота.
Сергій:
– Вправа для живота так само є основою для моєї бази, я про неї ніколи не забуваю. Мені подобається така вправа, і вона приносить чимало користі.
Олександр:
– А всі інші вправи я осягав протягом двох місяців і не одразу розумів, як і що робити, а потім, коли я всього навчився, було вже набагато легше.
Сергій:
– У мене так само було, щоб трохи звикнути до того, що я бачив навколо себе. Я багато працював, щоб зал став домівкою. Спочатку було якось не по собі, і я боявся зробити зайвий крок убік, а потім, коли в мене з'явилися невеликі м'язи, мені стало легше і вільніше перебувати в залі.
Олександр:
– Нелегко бути в приміщенні з тими, у кого великі м'язи, а в тебе їх немає. Я теж спочатку комплексував.
Сергій:
– Ми за допомогою телефонної розмови пізнаємо один одного. Більше, ніж наживо, а то ти мені раніше такого не розповідав. Ти, коли тренувався, не завжди буваєш такий балакучий.
Олександр:
– Я намагаюся відволіктися від твого запізнення. Ти де?
Сергій:
– Де я? Та скоро буду. Я ж не на машині їду, а йду.
Олександр:
– Коли ти будеш?
Сергій:
– Скоро буду, але моє запізнення багато чого про тебе розповіло, і я дізнався багато цікавого, а то ти, як завжди, замкнений і в собі, а тут розповів стільки усього, що я б ніколи не міг подумати, що ти стільки знаєш. Я думав, ти просто качок.
Олександр:
– Коли я в залі, то завжди зосереджений на вправах і мало відволікаюся, а так, крім залу, ми більше ніде не бачимося. Я ж приходжу в зал тренуватися, а не базікати.
Сергій:
– Я так само в зал приходжу тренуватися, а не базікати, і в мене зараз виникла думка, а може мені частіше запізнюватися і дорогою, коли я йтиму в зал, ми будемо розмовляти і ще більше одне одного пізнаємо.
Олександр:
– Ні, такого робити не варто. Завжди слід вчасно приходити в зал. Якщо в тебе є бажання, то ми можемо поговорити між повторами у хвилини відпочинку, але я не знаю, як це в нас вийде, якщо не дотримуватимемося режиму тренування.
Сергій:
– А ми швидко будемо говорити, а потім робити вправу.
Олександр:
– Не знаю, вийде у нас таке спілкування чи ні.
Сергій:
– Потрібно спробувати, а то, правда, між повторами ми відпочиваємо і дивимося один на одного.
Олександр:
– Ми ж прийшли в зал тренуватися, а не розмовляти.
Сергій:
– Це правда, але потрібно якось поєднувати, а то ми так особливо не розмовляли. І крім п'яти хвилин у роздягальні ми довше й не говорили.
Олександр:
– Згоден, багато хто, і ми так само, приходимо у зал, тиснемо штангу і йдемо.
Сергій:
– Слід щось змінити в наших тренуваннях, потрібно довше спілкуватися.
Олександр:
– Добре, можна спробувати, але більше не спізнюйся. Сподіваюся, наше спілкування не вплине на результат тренувань.
Сергій:
– О, я тебе бачу. Ти стоїш біля залу і розмовляєш по телефону. Тебе здалеку видно. Ти сильно впадаєш у вічі, що тебе складно не помітити, я твою статуру бачу здалеку.
Олександр:
– Я розумію, що згодом, коли змінився, я почав привертати до себе увагу. Я ось уже стою, напевно, хвилин двадцять, а то й більше, і люди не можуть зрозуміти, чому я стою біля тренажерного залу і не заходжу. Можливо, вони думають, що мені страшно туди йти.
Сергій:
– Люди можуть думати що завгодно, може, вони думають, ти прийшов до залу поговорити по телефону із дівчиною, і зал надає тобі хоробрості для розмови з нею.
Олександр:
– Так, у цьому є свій сенс, і не так легко поговорити з дівчиною по телефону, потрібно бути хороброю людиною, і це ще важче, ніж вперше підійти до тренажера.
Сергій:
– Ти мене розсмішив.
Олександр:
– Я сам себе теж розсмішив. Але можу точно сказати, що я не з дівчиною говорю, а з другом, і тут теж потрібна сила волі, щоб не лаяти його за запізнення на тренування.
Сергій:
– Згоден. Я теж думаю, як ти терпиш моє запізнення, але, як ти пам'ятаєш, я вибачився і вже скоро буду.
Олександр:
– Ти скоро? Я ж не можу тут стояти до безкінечності. Мені здається, що зал сам відчиняє двері, щоб я якнайшвидше зайшов всередину і почав тиснути штангу, а ти все це задоволення тягнеш і розтягуєш, і я вже не знаю, як тебе ще почекати дві хвилини.
Сергій:
– А ти, головне, не дивись на зал, а краще розмовляй зі мною і відволікайся.
Олександр:
– А як тут не дивитися, якщо я стою біля залу і чую стукіт заліза, і він ще більше мене спокушає.
Сергій:
– Ти краще слухай мій голос і не звертай уваги на стукіт заліза, і все буде добре.
Олександр:
– Я постараюся не звертати увагу. І зроблю вигляд, що я просто стою і дихаю свіжим повітрям.
Сергій:
– Я скоро буду.