Він знову втратив свідомість. Усе затихало. Через деякий час човен прибило до берегів землі, що з'явилася. Тіло моряка викинуло на берег. Родіон, який лежав на березі, відчув на обличчі маленькі колоски морського піску та музику міста Київ.
Глава 4
Зустріч із Бродягою
В цей час в місті Київ Алекс та Сергій продовжували відпочивати у Гідропарку. Приятелі повільно, не поспішаючи, подолали тільки половину шляху до золотого пляжу під жовтою кулею, що гордо розкидала по всьому Києву промені світла, які танцювали та співали в просторі. Вони вийшли за територію спортивного майданчика, і пройшли піщаною дорогою метрів триста, ховаючись під тінню в ряді струнких, що стоять по обидва боки, витягнутих догори тополь. Навколо них лежав, спокійно засмагаючи під сонцем, маленький, світло зелений лісок. Трава тихо спала в тіні, а дерева спокійно дрімали та чекали вечора і початку нічних розваг. Вдень тут усе навколо спало під променями літнього дощу, а з приходом ночі завжди прилітав підбадьорливий холод, що кликав усіх на танок, розпалюючи на маленькому острівці великим струсу загуляй. Вночі тут дерева танцюють і вигинаються, трава співає жіночим голосом, місяць б'є в барабан, зірки дзвіночками сиплють на місто дрібні блискітки радості, додаючи родзинку в живу ніч. Вода спостерігає знизу за небом і радісно хлюпає в долоні, а кияни тонуть у нічній веселій ейфорії прекрасного острова. До ранку усі веселяться, а з приходом перших променів сонця всі засинають і протягом дня відпочивають під теплою турботою жовтих променів. Сцена повторюється щоночі. Сонце співає і танцює вдень, а місяць пиячить і гуляє вночі.
Алекс і Сергій ідуть вперед вздовж двох ліній пропускаючи вперед автомобілі, що мчали на пляж. Усім хотілося пірнути в прохолодну воду і поплисти в країну водяного царства і комфорту, насолоджуючись морозивом, приємним почуттям сьогоднішнього дня, розслабившись від усього. Не дійшовши до місця призначення, звідкись вигулькнула вдалині дороги таємнича людина. Алекс помітив темний образ за сто метрів від себе. Він подивився на нього, але не надав йому жодного значення, опустив голову донизу і ліниво пішов уперед. Через три кроки Алекс побачив незрозуміле. Людина спереду була на великій відстані і невідомим чином та несподівано опинилася перед ним. Темна хмара накрила хвилею Алекса. Він раптово провалився у велику, холодну прірву. Тополя, що стояла поруч подувши грайливим вітром розбудила в ньому ейфорію. Він спокійно ліг на теплий пісок і подивився сонними очима на Бродягу, що стояв попереду.
Могутність дерев та їх чари не полишали острів навіть у найхолодніший зимовий день, а коли взимку знахабнілі білі шапки снігу без дозволу лягали на маленькі гілочки та силою намагаючись притиснути їх до землі і зламати стійку волю дерева, то гілки струнок їх тримали до приходу весни. Згодом розтоплені білі шапки зникали водою в землі і більше ніколи не поверталися. З приходом нових морозів з'являлися зовсім інші коржі снігу на зеленому листі дерева і робили свої показні викрутаси, а дерево ставало все прекраснішим і чарівнішим до наступної весни, і так роками їх воля та витримка прикрашали це місце.
На середній зріст незнайомця була натягнута чиста біла футболка, від якої пахла весняна свіжість та легкість. Він був під арканним жителем міста і жив там, де йому хотілося. Чоловік був забарвлений смаглявою засмагою з пляжними піщинками, що висіли на бороді. Борода нагадувала церковного служителя, який присвятив себе на більшу частину життя церкві. Вона відображала святість і чистоту людської душі, так виглядала борода незнайомця. Штани були протерті, а на правому коліні були коричневого кольору шкіряні латки, підкресливши свій незвичайний стиль. На ступнях висіли не його розміру зимові черевики. У нього була своя незвичайна вимова слів і постановка мови.
Очі у хлопця блищали розумом відданого собаки які ніколи не брешуть. Вони бачили те, що йому довелося пережити і заховати в собі, але забув лише про одне, що в них завжди залишається відбиток минулого. Алекс, лежачи на писку подивився на нього і підвівся зовсім у нову реальність. Усе навколо змінилося якось незвично. Він побачив людину з іншого боку, і в думках сказав про неї, що вона любитель стояти на двох колінах під зоряним небом, посіяним місячним блиском з намальованою оманливою щедрою ніччю, десь на центральній площі Києва жебракуючи під зливою сяйних маленьких крапель дощу серед перехожих, випрошуючи милість.
Алекс незадоволено подивився на нього та сказав:
— Забирайся з дороги жебрак.
Бродяга був зовсім іншою людиною. Не такою, якою його бачили оточуючі. Він був ким завгодно і ставав тим, ким хотів. Загадкова особистість. Безхатченко перетворювався на різних людей, одягаючи на себе різний одяг і майстерно граючи обрану роль. Він шкутильгаючи на праве коліно, підійшов ще ближче й обережно роззувся та переступив босою ногою через поруч лежачу спортивну сумку й засміявся.
Алекс сказав:
— Ей, ти, хлопець. Чого стоїш і дивишся на мене? Ти, що не коли не бачив людей охайно вдягнених?
— Що ви. Бачив, і звісно не один раз. Вибачте. Ви мене здивували своєю охайною футболкою, — сказав Бездомний.
— Що з нею не так? Я бачу як ви незадоволено на мене дивитесь. Ви думаєте, що я бідна людина? Алекс подивився прямо в очі.
— Ви дурниці кажете. Не можна судити людину за її одягом. Ми можемо здаватися прекрасними і багатими людьми зовні, але всередині може бути одна бідність. І я вам ще нічого не встиг пред'явити за ваш зовнішнім вигляд, як ви вже, немов голодний вовк, накинулися на мене, — Бездомний сказав і відвів очі вбік.
— Не пускай у хід бідних вовків. Ти зі мною не знайомий і ти вже починаєш холодити каву.
— Стійте. Не поспішайте словами кидатися. Вони ще вам знадобляться.
— Добре. Ну, тоді я пропоную сходити, і зануритися в прохолодній воді. Я бачу, бідолаха, у тебе напевно був важкий день.
Бездомний уже встиг змінити мертвий тон на грубий бас музиканта, але після слів Алекса промовчав. Перед его очима картина дороги біля якої зростали вздовж неї тополя попливи хвилями, змінив стару реальність на нову. Повсюди пролунав дзвін розбитого скла. Руки піднялися вгору до обличчя і усе затихало. Простояв у такому положенні дві хвилини в надії, що той, хто до нього підійшов кілька хвилин тому, зникне ранковим туманом на світанку. Опустив руки Алекс перед собою побачив приголомшливу і ще більш, ніж до цього, сцену, де стояв Бродяга, який так само нерухомо, як і до цього, тільки вже з великим пальцем у носі. Зі здивуванням Алекс подивився на Сергія і запитав:
— Ти чув, як мені нагрубив цей незнайомець? Ні виховання, ні поваги, ні чого в ньому немає. Він ще посмів зі мною так розмовляти, ніби я йому півжиття винен. Він розмовляє зі мною, так ніби ми вже з ним дружимо десяток років. Нахабство і тільки нахабство, більше я ні чого в ньому не бачу.
У відповідь Алекс нічого не почув. Він ще не знав про розмову, яку чули тільки він і незнайомець. Сергій із приходом жебрака став зачарований невідомими чарами, які не дали йому побачити незнайомця, що підійшов до них. Він стояв немов жива статуя без почуттів і душі.
— Ні, ну ти подивися на нього. Поглянь на невихованого нахабу. Він навіть не стежить за своїм тоном. Таких як він треба в оренду здавати в цирк. Хоч там із них буде хоч якийсь толк. А то вони вештаються містом і людей лякають і більше нічим не займаються. Життя витрачають даремно і не тільки своє, а й інших людей.
Сказані слова Алексом Сергій знову не почув. Він стояв із розпрямленою спиною і дивився через дерева на жовтий пляж на березі Дніпра, що виднівся вдалі. Раптово незадоволення Алекса перебив Бездомний:
— Награлися? Наскаржилися? Жульєни. Досить кіз через стадіон водити.
— Я вже все зрозумів, ви мене хочете вбити але у вас нічого не вийде. Мій друг усе бачить, і ви мені нічого не зробите. Сергій просто не хоче нічого казати.
Бродяга ще ближче підійшов до Алекса і почав з ним гру слів. Він йому затуманював свідомість і говорив кожне речення з новим суперечливим почуттям до другого вже сказаного судження. Насправді Сергій не бачив людини, яка розмовляла з Алексом. Сам час змінив свою приналежність до сприйняття, який став на багато повільнішим для нього, ніж зазвичай. Один бачив світ інакше, ніж інший. З цієї причини Алекс міг розмовляти з невідомою особою, а його друг ні.
— Слухайте, що ви зробили з моїм другом. Чому він нас не чує? Стоїть ніби пам'ятник і мовчить. Чому він мене не чує? Переляканим голосом почав кричати Алекс.
— Дуже багато запитань ви поставили за такий період часу. Відповідь тут логічна. Він просто не хоче говорити з тобою. Стоїть і мовчить. Що йому ще треба від нашої розмови. Йому наш діалог не цікавий. А ти не подумав і на мене накинувся. Жах, шановний киянине. Ти лякаєш мене своєю поведінкою. Тобі потрібно терміново заспокоїться, — запевняючи голосом Бездомний сказав Алексу.
— Не плутайте мій язик у тенетах обману, — відповів Алекс.
— Не дзвоніть так голосно. Чудовий погляд солодко лягає на воді, а ви ще його тривожите. Не порядок. Нехай так постоїть. Він ще встигне сказати. Створіння воістину несправедливо красиві, лежать на березі, а він на них і задивився. Не потрібно ставити несправедливих запитань про свого друга.
Алекс обережно придивився на всі боки і затих поглядом на Сергії, і сором'язливо перевів очі на Бездомного, тихо промовив:
— Так, ви маєте рацію. Він тільки про це думає. Ну, що ж поробиш, у нього таке звання. Зачаровувати і дарувати жінкам радість. З цим нічого не поробиш.
— Ти такі безглузді запитання ставиш. Йому зараз не до тебе, а до тих чарівних спокусливих дам.
Незнайомець хитрий. Він затіяв несправедливу, як здається, витівку не чесних звинувачень. Вимоги цієї людини були розпливчасті, звинувачення не ясні до кінця.
— Ніхто вас, ні чим не обсипав. У розумів шановний незнайомець. Стійте, не поспішайте зав'язувати гостру розмову. У мене ще є кілька слів.
— Давайте говоріть, але тільки швидше, і не затримуйте більше нас.