Ту ж книгу, яку він купив кілька днів тому на книжковому ринку, але він мав відчуття, що знову той день, коли їздив купувати книгу, зник з його життя і нічого не пам'ятав. Сергій уже не звертав уваги на брата і розуміючи, що він розумово відсталий нічого йому не говорив і не намагався щось змінити, мовчав, а іноді мовчки за ним спостерігав. Але тішило те, що Олег мав силу волі до спорту та займався постійно, а так може не кожен хлопець у його роках. З усіма недоліками змирився і прийняв як є. Не висловлював своє невдоволення, не виникало жодних почуттів. Все було як повинно бути знаючи, що нічого вже не змінити і все невдоволення робили ще гірше та постійно псували настрій, а так прийнявши все як він, а це звільнило від неприємних почуттів. Усі спроби почати розвивати мову спілкування були марними і давало ніякого результату. У вільний час брати перебували разом у кімнаті і вони не могли розмовляти і Сергій брав книгу та читав її, а Олег думав про щось своє дивлячись у вікно або теж читав якусь літературу з психології придбану на книжковому ринку. Мовчання все більше їх відокремлювало один від одного і вони не спілкувалися, не було розуміння один одного і кожен був сам по собі, і все що вони говорили щодня, так це ранкові вітання та вечірні побажання спокійного сну.
У одночасне перебування у кімнаті Сергій читав книжки та вдосконалював свій аналіз у психології різних напрямів, але він був не такий незвичайний як у Олега і він ніколи його не висловлював і все розумів набагато більше за інших людей. У них завжди було велике бажання у братньому спілкуванні та дружбі якої ніколи не було, і все залишилося у мріях. Для кожного з них як був брат, так його не було, між ними була відсутня мова спілкування, яка тримала їх на певній відстані. Олег хотів більше проводити часу з братом, але в такі моменти він нічого не міг сказати і брат цього хотів та також розумів, що на кожній розмові Олег мовчить, а якщо каже, то кожне висловлювання речення тягнеться протягом певного та тривалого часу. Між братами не було розуміння, вони разом не гуляли на вулиці, а окремо одна від одної, вечері не спілкувалися на різні теми, не було жодних розмов про дівчат та спільне майбутнє. Сергія насправді маючи брата був самотнім і в нього не було до кого звернутися за порадою і Олег не міг спокійно поспілкуватися з Сергієм і між ними виникала порожнеча та довга мовчанка, яку хотіли заповнити цікавими розмовами яких ніколи не було. Натомість вони окремо один від одного читали книги і навіть тему в книзі вони не могли розглянути у спільній розмові. Коли відпочивали після пройденого дня чи навчання, перебуваючи вдома, кожен лежав на ліжку і думав про щось своє і не було жодних розмов про пройдений день, а бажання було тільки в Олега, але розумів, що не зможе так як треба розповісти свою тему і нічого з цього не вийде. Між Олегом та Сергієм не було жодного спілкування, і це сумно, адже вони були братами, але лише іноді один одному говорили по кілька слів. Олег хотів розповісти про демонів, які час від часу з'являлися в його житті, і знав, що його ні хто не зрозуміє і думатимуть, що він не тільки має певні недоліки в мові, а й психічні розлади. Всі надії на покращення стану з часом стали невиправданими і так нічого не змінилося, все залишалося як завжди, без змін у розвитку спілкування. Сергій теж сподівалися на покращення у відносинах, але нічого так не змінилося, а минали роки, і вже стали дорослими. Все могло швидко змінитись у кращому напрямку не втручання кримінальних авторитетів та спеціальних служб, які з ним це зробили, і став розумово відсталим та перестав розмовляти з людьми. Почуття Сергія, а він про них нікому і ніколи не розповідав ставали сумними, адже хотів час проводити з братом, але нічого не виходило і все що робив розуміючи все, що відбувається так це відокремлювався від нього щоб ще більше засмучувати себе. Сергій проживав своє життя сам, а коли спав разом із братом у кімнаті, то відчував самотність. Батьки на багато речей не звертали уваги і далі раділи життю розуміючи, що мало що можна змінити, а також бачили його самотність та відсутність друзів і не спілкувалися з дівчиною, весь вільний час був на самоті. Усі розуміли, що в майбутньому Олег буде сам і таке буде життя. Іноді коли було погано на душі і це було помітно на обличчі батьки підтримували Олега як могли і жартували з нього, а він усміхався ледь помітною усмішкою. Батьки розуміли, що Олег дорослішає і йде в той час, коли потрібно ставати повністю самостійним та починати заробляти гроші, а на кожній роботі потрібно було спілкуватися з людьми, а він не міг і це всіх засмучувало, нічого не міг зробити з тим, що не вмів розмовляти. Про всі неприємності батьки намагалися не думати, сподіваючись на те, що настане той же день, коли це все зміниться і Олег зможе вільно та красиво спілкуватися. Всі ховали свої емоції і особливо брат, а коли бачив, як Олег каже, він його починав боятися. Страх виникав від безпорадності і безпорадності і ніхто з сім'ї нічого не міг зробити, щоб виправити мову Олега. Також були моменти коли боявся до нього підійти і щось сказати, щоб нічого не почав відповідати і не побачити його перелякане обличчя і не бачити те, як він намагається щосили сказати. Батьки в більшості самі говорили і вели розмову і теж не давали йому сказати розуміють важкий тягар сина і не легко йому було відповідати, а це відбувалося з великими зусиллями. Олег іноді це все помічав, але не бачив себе збоку, а це був жах та справжні страждання у сім'ї. Коли він стояв перед дзеркалом і дивився на себе та намагався щось сказати, бачив себе, як хлопчик ковтає повітря і нічого не може сказати. На обличчі з'являвся сильний страх, ні як його не міг подолати, а цей страх насправді слідував присутності тих самих кримінальних авторитетів та спеціальних служб, які катували цього у стані гіпнозу і після їхнього втручання нічого не пам'ятав. Після чого з сумним виразом обличчя відходив від дзеркала і йшов у свою кімнату розуміючи, що народився невдахою і в нього нічого в житті не буде того, що є в інших людей, навіть дівчата, а в інших хлопців побувала не одна дівчина. Йому було сумно, боляче і жив у певних сильних душевних стражданнях, які були постійно і нікуди не зникали. Як уночі, так і вдень не давали почуватися щасливим хлопцем. Іноді однолітки запрошували його на вечірку, а він відмовлялися розуміючи, що там це не місце і не хотіло для всіх бути мовчазним тягарем. Всі жили і насолоджувалися життям, а в нього його не було. Олег бачивши як розмовляють його однолітки, ще більше соромився та залишався сам і тримався надалі від усіх, а в такі моменти на душі ставало боляче від того, що його ні хто в житті не зрозуміє та ніколи не зможе вимовити як все одне слово. Наодинці від усіх плакав і ніколи цього не показував та нікому не говорив про свій біль, завжди тримав її в собі. Все що хотів стати таким звичайним хлопцем як інші і жити як живуть люди та вільно почати спілкуватися з братом. Дивився на свого брата, який від нього відвертався та розумів, що в нього нічого не виходить і всі старання марні, не дають жодного результату, а що робити з такою людиною, з якою не можна спілкуватися? Він також так думав про себе. Від нього відверталися всі, хто знаходився поруч, і ніхто не розумів його. Був інтелект з народження, але не було мови, щоб його висловити в словах.
Сидячи за столом і читаючи книгу чомусь Олегові захотілося піти на ринок Троєщина. У нього виникло таке відчуття, що йому потрібно саме сьогодні туди піти та подивитися нову колекцію одягу і за великого бажання придбати нову річ. Цим відчуттям стала встановлена програма у підсвідомість і робота спеціальних служб, які запрограмували на певні дії, і так, щоб у певний час піти туди куди потрібний показав себе іншим людям. Радість була в тому, що Олег ще живий і не помер від жорстокого ставлення.
Подивився на Сергія і відразу з одного погляду зрозумів, що Сергій відмовляється від пропозиції, але Олег видав кілька звуків, сказавши йому такі слова:
— Сергію, йдемо на ринок.
Сергій почувши його запрошення одразу зрозумів, якщо з ним піде, то йому ще буде набагато гірше за те, що не зможе спілкуватися, коли вони йдуть по дорозі туди, а йому завжди хочеться поговорити на різні теми з братом. Це дуже важко, і залишився вдома читати художню літературу і відповів такими словами:
— Вибач, але у мене на сьогодні багато справ.
Олегові стало сумно розуміючи, що брат від нього відвертається і не отримає жодної підтримки ні від кого. За довгий час вже звик до болісного відчуття душі. З сумним обличчям одягнувся і зайшовши до кімнати батьків, він сказав, а коли він говорив минулу хвилину, що він піде на ринок. Батьки були не проти і навіть раді, бо Олег піде кудись прогулятись та подивитися на людей. Після того, як одягнувся та вийшов із квартири, одразу пішов на зупинку. На ту саму зупинку на яку багато разів приходив і їхав на ринок із батьками, а зараз сам. Стоячи біля зупинки подивився навкруги і згадав себе дитиною, подумки порівняв роки, а зараз цілком дорослий хлопець зі спортивною статурою. Коли був дитиною за ним наглядали батьки та брат, а зараз сам, і ні з ким не може познайомитися і поспілкуватися, не може привітатись, поспілкуватися, не може сказати жодного слова. Йому було дуже сумно, чомусь сам себе відгороджував від людей розуміючи, якщо вони бачитимуть те, як він спілкується, то це буде ще більше відлякувати їх і вони в його уяві ще швидше тікатимуть від нього, щоб не чути, як розмовляє.
Під'їхав автобус і цим автобусом ще їздив десять років тому на зупинку, яка знаходиться біля ринку Троєщина. За цей час міський транспорт не змінився. Сів у транспорт і швидко доїхав до потрібної зупинки. Вийшов біля ринку, зупинився біля головного входу, глянув у лівий бік, глянув у правий бік, а людей сьогодні було набагато менше, ніж будь-коли. Сьогодні був будній день і багато хто ще працював на роботі, а в більшості випадків Олег їздив на вихідних днях, коли у всіх був вихідний день, то тоді був великий наплив покупців, які їхали на ринок, купити певні речі.
Повільними кроками пішов уперед, дивлячись на те, що з боків сидять продавці, які уважно за ним дивляться і дивлячись на них нічого не розумів, а вони його тут бачили не раз як він спілкувався з директором ринку.