Вибравши руку, відведи іншу подалі, щоби вона не заважала процесу. Потім визначся, який з п'яти пальців має бути введений у носовий отвір. У процесі численних дослідів автор дійшов висновку, що найменш для цього підходить великий палець, а найбільше – вказівний і мізинець. Увага! Ніготь повинен бути коротко обрізаний і оброблений пилочкою, не мати гострих країв і виступів, здатних поранити ніжну тканину носового проходу.
Випрями обраний палець паралельно передпліччю руки, а інші стисни в кулак, аби не заважали. Після цього можна починати переміщення пальця в напрямку ніздрі під прямим кутом до нижньої сторони носа. Переміщати палець слід не поспішаючи, тому що зайвий поспіх може викликати небажані наслідки. Так, під час дослідів автор одного разу через велику швидкість руху руки промахнувся й ледве не травмував собі око, а іншим разом з тієї ж причини ледве не вивихнув палець об підборіддя.
Наблизивши палець до носа, обережно намацай носовий отвір, бо ж ніздрі перебувають поза полем зору людини, тому легко промахнутися. Переконавшись, що, так би мовити, вершина пальця розташована в безпосередній близькості від носового проходу, слід…
Ні, це якась ахінея, біліберда, нісенітниця і дурня! Бо, звичайно ж, ти, безцінний читачу, не потребуєш інструкцій і самовчителів щодо цього, і можеш, якщо буде потреба, поколупати у носі без усяких порад "фахівців". Тож замість того, щоби написати й видати "Самовчитель колупання в носі" у восьми томах з додатками таблиць і схем, автор перериває роботу на самому початку, усвідомивши, що така праця не буде читачем затребувана, і гонорар авторові не світить. Тьху!
Початок 90-х років XX століття.
____________________
Легенда про Головний Убір Кольору Крові та ссавця виду canis lupus, або Осіння пастораль
Топтання на класичному сюжеті, у шести томах
Том перший
Я не вмію приховувати своїх почуттів: коли в мене є причина для суму, я маю бути сумним і ні на чиї жарти не посміхатися; коли я голодний, я маю їсти та ні на кого не чекати…
В. Шекспір, "Багато галасу даремно".
Вогкість. Вооогкість, чорррт її подеррри!
Змерз-змерз-змерз! Змерз!
Вогкість і холод можна було б перенести, якби не голод! Ах, голод-голод-голод! Вити хочеться!
… Їх було двоє. Один вистрілив, інший… Інший! Так, він був смачним… Бах! Пострілом обпалило хутро. Біг, біг, біг. І знову постріл. І назустріч другий із рушницею напереваги. Зуби-зуби, глотка, кров, голод, м'ясо. Перша двонога без пір'я істота, дегустована мною.
Ууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууу!!!
Луна-от яка! Що це стукає? Це зуби-зуби-зуби-зуби. Це холод-холод.
Ранок… Коли ж ранок?!!
Том другий
– Ну як, синьйоре? Зладили з дочкою?
Цілком зійшлись?
– Чи може бути інше?
Нам неможливо не поладить з нею.
В. Шекспір, "Приборкування норовливої".
– Що це?
– Плетене з рослинних прутів начиння – посуд із ручкою – наповнений хлібобулочними виробами домашньої випічки, які призначені для літньої особи жіночої статі, що є моєю матір'ю.
– Ага, кошик з пиріжками для бабусі.
– Вона хворіє.
– Вона хворіє? Хворіє! Хворіє…
– Сходи до неї, Головний Уборе Кольору Крові.
– Сходжу до неї.
– Підеш стежкою, по…
– Я пам'ятаю, пам'ятаю!
– Ах, бабуся…
– Нічого, нічого, вона видужає.
– Птахи.
– Летять на південь. Холодніє.
– Осінь.
– Коли йти?
– Поснідай і відправляйся.
– Говорять, ссавець мисливця загриз.
– Осінь.
– Апетитно.
– Смачного…
– Ну, я поїла. Дякую.
– Іди.
– Пішла!
– Дорогою не розмовляй з незнайомими. Я тебе знаю!
– ?
– !!!
– …
Том третій
Цей хижий звір, що лев йому ім'я,
Побачив Тізбу, що в кущах скрадалась.
Вона його на смерть перелякалась.
В. Шекспір, "Сон літньої ночі".
Іде! Сміливе! Не боїться йти лісом. Маленьке! Смачне, напевно. Співає! Співай, рідне. Недовго залишилося.
Ах, голод-голод, ти робиш мене душогубом!
Небо! Птахи летять туди, де тепло!
А я залишаюся тут, де сиро й холодно. За що я не птах?
Шлунку, не квап мене! Дай помилуватися істотою. Головний убір кольору крові молодого баранчика. Навіщо воно надягло кривавий головний убір? Він будить у мені апетитні спогади. Кров, м'ясо, тепле, солонувате, ще тремтяче. Кривавий… Кривавий… Колір вогню, яким мене обпалили в селі! Птахи, заберіть мене туди, де тепло й ситно!
Шлунку, ще трохи і я тебе наповню. Бачиш, я вже вийшов на стежку. Шлунку, потерпи! Не бурррчи так тужливо. Чуєш, я, намагаючись не дивитися в довірливі очі істоти, запитую, куди воно йде. Шлунок! Ах, голод-голод!.. Бабуся. Це, напевно, ситно… Пиріжки? Теж зійде. Де живе ця (Уррр!) бабуся? Тихіше, шлунку. Потерррпи. Бабуся порівняно недалеко. А істота нехай співає поки. Постукати. Постукаю! Постукаю, і апетитна калорійна тепла бабуся не поспішаючи відкриє двері…
Будь здорова, істото в кривавому уборі. Будь здорова поки. Бо я віддаю перевагу здоровій їжі.
Птахи летять туди, де тепло. Я біжу туди, де бабуся. Шлунку, не підкошуй мої ноги! Ах, голод-голод!
Том четвертий
Джентльмени, не дозволяйте йому бити стару!
В. Шекспір, "Віндзорські пустунки".
Стук, стук, стук!
– Хто там?
– Це я, бабусю, твоя внучка.
– А що в тебе з голосом?
– Змерзнула. Холод. Птахи на південь летять. Листя летить на мерзлий ґрунт.
– Там, дитинко, на двері мотузочка. Смикни, як звичайно, дв… А?!!!
– А! Ррр.
– Ой! Ааааааа!
Хррр. Гм… Гм… Гм… Усе! Як швидко відбулося. Голод. Навіть не встигнув укусити, розжувати. Цілком, живцем. Що це хрумтить на зубах? Скельця. А тут тепло. Дрова горять. Ненавиджу вогонь! Але тепло. І простирадло ще тепле. Ковдра. Зуби-зуби. Не стукайте. Зараз зігріюся… А за вікном – холод, вогкість, осінь, птахи на пі…
Хррр… Хррр… Хррр…
Що таке? Здається, задрімав. Хто стукає?
– Бабусю, це я, Головний Убір Кольору Крові!
Ой, чепчик. Тут не дуже світло, воно не розгледіть.
– Агов, дитинко, ти там смикни за цю, як її… Ну, загалом, смикай! Вони і відкриються!
Птахи на південь, а мені тут тепло, як улітку. Благодать!
Том п'ятий
Господи боже! Навою, що це з тобою скоїлося? Ти перемінився.
В. Шекспір, "Сон літньої ночі".
Ссавець! У постелі бабусі! Він її з'їв!!!
Запитує, що принесла. Сам знає, що пиріжки, а запитує. Чепчик надяг. Вирішив прикинутися бабусею! Знайшов дурепу!
А чому це в тебе, "бабусю", такі великі слухові органи? Думає, я дурна. Бабусю від звіра не відрізню. Ех ти, ссавець! А чому це в "бабусі" (що він відповість?) такі великі органи зору? Знову "щоби краще…" Старе облізле м'ясоїдне! Ну, от зараз я тебе й викрию так, що тобі соромно стане. Зуби! Зуби-от хижака.
Ну, от, хижак і є. Ситий по горло бабусею, а однаково й мене ковтає. Що значить звірячий апетит. І після цього він продовжить стверджувати, що він бабуся? Ні, звірятко, тепер ти повністю викрите!
У лісі жовто й холодно, птахи на південь летять, а тут темно, гаряче й волого. Це і є шлунок? А хто це копошиться? Бабуся?! От ми знову разом! Яке щастя!
Том шостий
Стій! Не підеш! Попавсь, товстий шахрай.
В. Шекспір, "Віндзорські пустунки".
Бог свідок, не праг я їсти маленьку співучу істоту: і без того ситий. Але вона сама полізла в рот дивитися, які в мене зуби. Спрацював ковтальний рефлекс.
Тепер мені важко буде переміщатися. У мені більше центнера. Почекати, поки перевариться й вийде? Але це довго. А раптом хто загляне в цю будку бабусі, а отут я такий безпомічний від переїдання. Ні, буду, від гріха подалі, потихеньку відповзати до лісу… Там, звичайно, холодно й сиро, але…
Ой, пузо…
Ой, не можу терпіти…
Оооо...
– Ех ти, ссавець!!!
– Ну що за манери – ковтати живих людей.
– Хто тебе, звірятко, виховував?
– Воно просто проголодалося.
– От тобі, звірятко, пиріжки з м'ясом.
– Не поспішай, ссавцю, а то подавишся.
– Славно, бабусю, що при тобі завжди аптечка! І славно, що в аптечці було проносне!
– І тим паче славно, що в моїй садибі є лазня. Цей запах…
Осінь… Птахи на…
1985 р.
____________________
Не горобці
Говорізми
Слово не горобець, вилетить – не піймаєш.
Прислів'я.
– Нехай першим кине в мене своїм каменем той ювелір, хто сам без гріха. Будь-яким каменем: хоч рубіном, хоч сапфіром, хоч смарагдом, хоч…
* * *
– Він безсрібник: відчуває байдужість до срібла. Інша справа – золото. Беззлотником, якщо так можна виразитися, він не є.
* * *
– Я мав гадку, що це сміття із клозету, а виявилося – твір сучасного мистецтва: абстрактний живопис коричневою субстанцією на туалетному папері.
* * *
– Ви геть за собою не слідкуєте.
– Нічого подібного! Я не тільки за собою слідкую, але навіть доношу в правоохоронні органи про результати цього слідкування.
* * *
– Кажуть: кашу маслом не зіпсуєш. Але, у крайньому випадку, каша може бути й без масла. Тому пропоную інше формулювання: кашу крупою не зіпсуєш. Якщо крупа якісна й добре зварена, звичайно. Бо не певен, що кашу, у якій є масло, але немає крупи, можна вважати кашею.
* * *
– Я винайшов і створив живу людину.
– Ай, не треба брехати. Ніяких живих людей не може бути. Це чиста фантастика, – відповів роботові Васі робот Коля.
* * *
– Чи має людина право бути абсолютно безправною?
* * *
– Гамлете Гамлетовичу, не морочте череп бідному Йорику!
* * *
– Ми не знаємо, про що думає вовк, перегризаючи горло баранчикові. Може, він думає по-своєму, по-вовчі: "Вибач мені, грішникові, Господи, бо ж Ти сам мене таким створив. Амінь".
* * *
– Говорять: дурням щастить. Виходить, якщо тобі не щастить, можеш себе утішати, мовляв, отже я не дурень.
* * *
– Людина створена для щастя, як ми – птахи – для польоту, – повідомив страус пінгвінові.
* * *
– Я бачу, ти зовсім не вмієш сумувати. Давай, навчу.
– Ай!!! Боляче ж!
– Не ображайся. Просто для смутку повинен бути привід.
* * *
– Бувають труби водостічні, а бувають труби словостічні, іменовані телефонами.
* * *
– Милостиво прошу вас, пане, ну дозвольте мені дати вам по морді.